В цілому необхідно констатувати, що зовнішня, внутрішня та макроекономічна ситуація в Україні далеко не благополучна. Переважно — через невмілу, непродуману, недалекоглядну полі-тику урядових кіл молодої держави.

Чи не єдино правильною позицією українського Президента й уряду нині є пошук оптимальних шляхів взаємодії з російською та білоруською політичними елітами.

Проте це добре розуміють наші "західні вчителі". Зокрема, д-р Богдан Гаврилишин, радник Голови Верховної Ради і прем'єр- міністра України. Досить промовиста одна з його статей у газеті "Дзеркало тижня" (№ 38, 30 вересня 2000 р.).

Не дискутуватиму з Богданом Дмитровичем про переваги за-хідного вибору й інтеграції в Європейський Союз (ЄС). Нас туди ніхто не запрошує. Згадаймо, як Клаус Шнайдер, заступник де-партаменту з відносин ЄС з Україною, Росією, Білоруссю та Молдовою Директорату європейської комісії, висловився з цьо-го приводу: "Ми не стверджуємо, що Україна в разі виконання Копенгагенських критеріїв отримає шанс стати членом ЄС. Але це не означає, що ви не повинні прагнути виконання цих крите-ріїв". Додати до цих слів нічого.

Проте цікаво знати, що, на думку пана Гаврилишина, може запропонувати Україна ЄС: високоосвічені кадри; мережу нау-кових інститутів; найродючішу в світі землю.

Сам Гаврилишин, як кажуть у народі, є перекотиполем, і тому, звісно, можна пропонувати чужу землю ЄС. Запитати б, чи давно був він у своєму селі, жителям якого пропонує нове ярмо? Не тре-ба більше українському народові Ваших рецептів. Добре давати поради, якщо не думати, чим годувати дітей, утримувати сім'ю. Годі дослухатися людей, які покинули Україну. Зрадивши свій на-род один раз, можна зраджувати його протягом усього життя.

Куди ж насправді рухається наше суспільство?

Насамперед сумніваюся, що воно зробило свій вибір, чи, точні-ше, — вибір на далеку перспективу. Вибір зробила компрадорська й гендлярсько-лихварська політична "еліта". І то — лише на день сьогоднішній. Вона безоглядно віддає перевагу "золотому тель-цю". "Еліта" засліплена збагаченням, їй байдуже, до яких соціаль-них, політичних і військових наслідків воно призводить. Конку-ренція між компрадорами й гонитва за прибутками роблять свою справу щоденно й щогодинно, і розум тут спить. їй важливо зміцнити матеріальні основи власного існування. А що потім? Як трансформуватимуться суспільні відносини? Невже така високо-освічена й культурна нація, як українська, лише спостерігатиме, як її національне багатство переходить до рук консорціумів та кла-нів, що перебувають при владі. А на черзі земля...

Зростає кількість безробітних серед інтелігенції, а компрадо-рам стає дедалі тяжче кидати їй подачки з бенкетного столу. До того ж це ще більше підкреслює злиденне становище людей, які отримують копійки за те, що не працюють. Коли раніше ми гово-рили, що багаті стають дедалі багатшими, а бідні — біднішими, то тепер можна сказати, що привілейовані стають дедалі приві-лейованішими, а обділені ще обділенішими. Це стосується не тільки розподілу прибутків, а й таких параметрів якості життя, як освіта, суспільний статус, участь в управлінні, моральне задово-лення працею. Подальша гонитва за грошима лише посилить елі-таризм суспільства й набуде драматичніших рис. І тоді ще гост-ріше постане необхідність радикально змінити всю суспільну структуру.

Як почуватиметься при цьому еліта? Наскільки відчуватиме невдоволення серед своїх антиподів? Які буферні рішення здійс-нюватиме для власного порятунку й збереження агонізуючої структури?

На всі ці запитання доведеться відповідати в найближчому майбутньому.

Нинішня Україна стала об'єктом широкої американізації. Спосіб життя, стиль поведінки, моральні засади української мо-лоді значною мірою нагадують США 70-х років минулого сто-ліття. Вечорами натовпи юнаків і дівчат кочують столичними (і не тільки столичними) вулицями, заповнюють численні "ка-фешки", зали з гральними автоматами, кінотеатри з американ-ськими фільмами; отелі, в барах і ресторанах яких "працюють" стриптизерки і де за певну ціну можна отримати кімнату на будь- який час і цілком таємно. Чи доведеться Україні пройти через ду-ховні випробування американців 60-70-х років?

Розвал економіки СРСР політики пояснюють наслідком прав-ління КПРС, неповороткістю соціалізму, пасивністю народних мас. Інколи — діями лідерів: мовляв, захотіли розвалити і розва-лили. Проте не варто забувати основний принцип поділу суспіль-ства, що передбачає конкретні інтереси конкретних груп: окре-мих людей, сімей, корпорацій, держав, надсистем. Застосуймо системний підхід і розглянемо Радянський Союз як систему. А на-самперед визначимо: який власне її елемент став головною при-чиною всіх "напастей"? Або ще точніше: хто ж тоді зрадники на-роду України?

Якщо погодитися з тим, що Захід веде політичну війну за жит-тєвий простір України, то хіба не зрадники люди, які цьому спри-яють? У своїй змові проти СРСР Захід хотів роз'єднати Союз, по-слуговуючись класичною формулою "поділяй і володарюй". Для цього і нині до нас їдуть численні радники, інструктори й спеціа-лісти. Але якщо у верхах усі люди відомі, то охоплювати захід-ним впливом широкі суспільні кола неможливо без низових структур.

Хто ж тоді зраджує? Той, хто боїться, чи той, хто заздрить? Утриматися при владі в корпоративному суспільстві можна, якщо. не мати влади взагалі або мати чиюсь дуже сильну під-тримку. Перший варіант в Україні неможливий, а силові струк-тури практично нейтральні.

Залишається корпоратизм. Він є не національною традицією, а хворобою; а ще — зброєю, за допомогою якої зовнішні сили експлуатують націю. І Заходові байдуже, якими методами пра-вить клан: тоталітарними чи демократичними. Так чи інакше клан йому допомагатиме. Захід зацікавлений у розстановці ви-гідних йому кланів на відповідних місцях. Безкорисливо він ні-кого не підтримує. Його інтереси — сировина і земля, а точні-ше, корисні копалини. Адже головна проблема, що стоїть нині перед Заходом, — паливо, енергія. Він споживає їх у величезній кількості — за фактичної відсутності власних ресурсів. Без па-лива Захід неможливий. Пригадайте недавні події у Великобри-танії чи в інших країнах Західної Європи, коли там страйкували водії.

Якщо в країнах "третього світу" не буде демократії, Захід цьо-го навіть не помітить. Це щодо питання пріоритету проблем. Але Заходу треба не просто паливо — йому потрібне дешеве паливо й ідеальний стан для нього — якомога більше постачальників і якомога менше споживачів. СРСР — це споживач, а Росія, Украї-на й Кувейт — постачальники.

Цим пояснюється величезна зацікавленість щодо Лівії й ніяко- вісінької — до Бірми; хоча остання більша за розмірами, але ре-жими в обох країнах однакові. Тільки в Лівії є нафта, а в Бірмі її немає. І справа тут не в Каддафі.

Нині народ кожної країни відстоюватиме свій життєвий простір і без боротьби його нікому не віддасть. Ідеальний варіант завоювати його — знайти групу людей, які на певних умовах ладні передати завойовникові частину просторових ніш. І з їхньою до-помогою піднести акцію окупації як благо для переможеного на-роду.

Окупація завжди вигідна окупантам. Окупація в геополі-тиці — це використання ресурсів захопленої країни. Не обов'яз-ково вводити в країну чужі війська. Досить створити у цій країні групу людей для реалізації інтересів окупанта; привести їх до влади означає делегувати їм права, можливості й платню експе-диційного корпусу. А колабораціоністи віддадуть переможцеві життєвий простір своєї країни за посередницький процент від угоди.

Кожна країна має змогу і повинна здійснювати незалежну політику. Якби не зрадницькі уряди та їхні напівкримінальні по-пихачі, а то й злодії, рівень життя в Україні мало б відрізнявся від добробуту тієї ж Америки чи Великобританії. Звідси й політичне замовлення Заходу на догідливих чи навіть ними підготовлених урядовців, що виконують усі його вимоги.

Західні кола зацікавлені в захопленні життєвого простору Ук-раїни. А її компрадорська й лихварсько-гендлярська політична псевдоеліта, об'єднавшися з корпораціями приблизно рівної си-ли, бореться за владу. Корпоратисти, що борються за спокусли-ве місце "біля корита", перебувають у стані нестійкої рівноваги. Тож зовнішня підтримка у вигляді подачки МВФ або навіть обі-цянки надати кредити має для них величезне значення. Іноземні олігархи пропонують угоду одній з корпорацій: підтримку в бо-ротьбі за владу в обмін на надання українського життєвого про-стору, тобто простору українського народу. Корпорація отримує владу, а іноземні олігархи — доступ до ресурсів: сировини, робо-чої сили, права її експлуатувати. От вам й інвестиції, "альтерна-тиви яким немає". Окупантам більше нічого й не потрібно — все інше вони вже мають.

Правлячій корпорації пропонують створити систему, в якій прибутки її членів будуть на рівні справжніх мільйонерів. Якщо правляча корпорація не дає на це згоди — аналогічні умови про-понуються іншій разом із гарантіями сходження на владний олімп. До обіцянок додаються агенти впливу; якщо потрібно, шантаж; корпорації-конкуренти; західні консультанти.

Консультанти пропонують корпоратистам заробити живі гроші й покласти їх на свої рахунки до надійних західних банків, а також гарантії Заходу щодо підтримки їхньої влади. (Прига-дайте серпень 1998 року, коли Захід підтримував корпоратиста Чубайса грошима МВФ і куди ці гроші в Росії поділися).

Після домовленостей — "демократичні" вибори і встановлення проамериканського режиму. Правляча корпорація відпрацьовує одержану владу, обдираючи до нитки свій народ і даючи змогу робити це транснаціональним компаніям (ТНК).

Після