Лихварство навязує механічний ритм органічним процесам і призводить до згубних соціально-етичних наслідків. Цей засновок пов'язаний не тільки з традицією Емерсона в американській літературі, але й із сінологією самого Паунда. У статті "Етика Мен-цзи" ("Крайтіріон", липень 1938 р.) Паунд зазначає, що морально- філософські засади вчення Конфуція та Мен-цзи неподільно поєднані з органічною природою. Автор переповідає притчу Мен-цзи про чоловіка, який вирвав збіжжя на своєму полі, тому що воно росло недостатньо швидко, а своїй сім' ї сказав, що допоміг злакам [6, 87].

Canto XLV, так звана "Пісня про лихварство", є спробою поетичними засобами змалювати соціальні та культурологічні наслідки економічної практики, яку Паунд асоціює з "диявольськими банками". Загальноприйнятим визначенням лихварства є надання позики з надмірно високою відсотковою ставкою. У Біблії подібна практика згадується в книзі Повторення Закону (23, 20-21): "Не будеш позичати братові своєму на відсоток срібла, на відсоток їжі та всякої речі, що позичається на відсоток. Чужому позичиш на відсоток, а братові своєму не позичиш на відсоток, щоб поблагословив тебе Господь Бог твій у всьому, до чого доторкнеться рука твоя на тій землі, куди входиш на володіння її."

Католицька церква категорично забороняла цю практику. Проте під час Реформації, головним чином завдяки зусиллям Жана Кальвіна, цей біблійний припис було переглянуто. Реформи Кальвіна проводилися в час первинного накопичення капіталу у XVI ст. і пропагували утвердження "мирського аскетизму". Цей послідовник вчення Мартіна Лютера доводив, що Бог безпосередньо не порушує закономірності започаткованого ним порядку, і знаком обраності людини є успіх у професійній діяльності. У такий спосіб підприємницька діяльність буржуа з його прагненням до накопичення та визиску отримувала санкцію з неба. Кальвін стверджував, що книга Повторення Закону забороняє стягування лихварського відсотку тільки за умови, що це перешкоджає "справедливості та милосердю" [4: 173]. По-емерсонівськи описуючи "американську трагедію" як "марнування багатств природи", Паунд у статті 1944 р. "Вступ до економічної природи Сполучених Штатів" вибудовував генеалогію сучасних ділків- фінансистів від одного з давньогрецьких семи мудреців та Реформації: "Лихварі, яких тепер величають банкірами, організували змову проти природних багатств... Щоб усвідомити наслідки їх справ для Американської системи, необхідно повернутися до монополії Фалеса, а потім подивитися на так звану Реформацію, або протестантський розкол, з економічної точки зору. Протестанти відмовилися сплачувати церковні податки Риму і священикам за проведення ритуалу. Вигадали, що Біблія може підмінити Священика. Канонічна заборона лихварства зникла. У вищих прошарках суспільства до лихварства ставилися вже не так, як Данте, який засудив його до страждань у одному колі Пекла разом із содомітами, оскільки вчинки і тих і інших є наругою над потенційним багатством природи" [6: 176].

Визначення лихварства у Пісні 45 позбавлене будь-яких абстракцій. Виправданість і законність нарахування процентів за позику пов'язується Паундом з реальним підвищенням вартості позичених грошей після їх використання.

За Паундом, найголовнішими порушниками цього принципу є приватні банки, які уповноважені заробляти гроші, тобто надавати кредити, ех пікіїв. "П'ятий десяток "Пісень", до якого включено Пісні про італійські банки доби Відродження, зосереджується на законній чи протизаконній, корисній чи згубній діяльності банків.

Екскурс в історію Італії часів Відродження контрастує в поемі з зображенням англійських і американських банків, які знаходяться у приватній власності та приносять їхнім власникам величезні прибутки незалежно від впливу інвестицій на реальні об'єми виробництва.

У Пісні 46 Паунд цитує слова одного із засновників Банку Англії (1694 р.) Вільяма Патерсона, створюючи враження конспекту, оскільки рядки підкреслено:

"Патерсон сказав:

Володіє правом здобувати пожиток з усіх / грошових сум, які він, Банк, створює з нічого" [8: 233]. І справді, читачеві пропонується лише стислий виклад розлогого конспекту. Під час написання "П'ятого десятка Кантос" Паунд студіював книгу Кристофера Холліса "Дві нації" (1935 р.), і за межами тексту опинилася інша частина виписки, слова англійського державного діяча та письменника Бенджаміна Дізраелі, які мають велику вагу в контексті аналізу ролі банків: "системний принцип полягав у тому, щоб віддати під заставу промисловість заради збереження права власності" [7: 181].

Створення багатства банками "з нічого" викликало у Паунда несамовите почуття обурення, його бачення економічних реформ справедливого суспільства було спрямоване саме проти подібної практики. У 1938 р. автор "Кантос" уклав "Вступний курс", який складається з цитат із праць перших трьох президентів, Лінкольна та Конституції США, а "Примітка" виконує роль своєрідного "Білля про права". У "Візитній картці", виданій італійською мовою у 1942 р. з гаслом Муссоліні "Свобода - це обов'язок" в якості епіграфа, Паунд пояснив, що цитати "Вступного курсу" віддзеркалюють економічну історію США в чотирьох розділах [6: 326]. Із Статті І Конституції Паунд подає уривок з 8-ї частини: "Конгрес має право: карбувати гроші, регулювати їхню вартість та вартість чужоземної монети, визначати одиниці мір і ваги". У "Примітці" уточнюється, що "скасування вищезгаданих повноважень відбулося через невігластво, про яке йдеться у першій цитаті". Паунд коментує таку думку 2-го Президента США Джона Адамса: "Непорозуміння, безладдя, страждання в Америці виникають не через вади нашої конституції чи конфедерації, не через брак гідності чи чеснот, а головно через цілковите невігластво у розумінні природи монет, кредиту й обігу" [6: 159-160].

За Паундом, гроші - це символічне вираження кредиту, який належить