УДК 331.101.26 Д.С. Насипайко, ас.

Кіровоградський національний технічний університет

Передумови формування ідеї людського капіталу

У статті розглянуто та узагальнено підходи до розуміння сутності людського капіталу. Виокремлено дві сучасні принципово відмінні теоретичні платформи щодо визначення сутності людського капіталу. Надано трактування сутності поняття "людський капітал", яке свідчить про економічний характер та невід'ємність якостей особистісного потенціалу індивіда та дає змогу чітко розмежовувати нематеріальні види капіталу.

людина, людський капітал, розвиток людського капіталу, здібності людини, продуктивні сили

Постановка проблеми у загальному вигляді. Сучасні загальносвітові тенденції економічної динаміки змушують визначати стратегічний шлях розвитку України, орієнтуючись на постіндустріальну трансформацію. Ефективність таких постіндустріальних трансформацій, як демонструє досвід розвинених країн, полягає в новому розумінні інноваційних основ соціально-економічного розвитку, який пов'язується саме з людським капіталом, у процесі якого людина повинна стати і головним його фактором, і безпосереднім учасником (останнім часом став використовуватися термін "інклюзивний розвиток"), і головним споживачем результатів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Увага приділяється даній проблематиці у теоріях Г. Беккера, П. Бурд'є, О. Нордхога, П. Друкера, Дж. Кендрика, Дж. Коулмена, К. Маркса, В. Петті, Д. Рікардо, А. Сміта, Л. Туроу, Ф. Херцберга, Т. Шульца та інших вчених.

Щодо українських авторів, то в цьому відношенні слід відзначити праці О. Амоші, С. Бандура, В. Близнюк, Д. Богині, О. Бородіної, І. Гнибіденка, Н. Голікової, О. Грішнової, Б. Данилишина, М. Долішнього, Т. Заяць, С. Злупка, А. Колота,

B. Куценко, О. Левченка, Е. Лібанової, О. Макарової, О Новикової, М. Семикіної та інших.

Серед російських авторів з даної проблеми зазначимо дослідження Г. Аширової,

C. Валентея, Е. Галаєвої, Б. Генкіна, В. Герасенка, А. Добриніна, С. Дятлова, Н. Звєрєва, І. Калабихіної, Р. Капелюшникова, С. Климова, А. Корицького та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Незважаючи на підвищений інтерес знаних науковців до обраної проблематики, дослідження людського капіталу як багатогранного та складного явища не втрачає актуальності. В останні роки активно дискутується тлумачення сутності людського капіталу.

Формулювання цілей статті. Мета статті полягає в узагальненні підходів до розуміння сутності людського капіталу.

Виклад основного матеріалу дослідження. Людський інтелект, особисті здібності працівника набувають значення безпосередньої і головної продуктивної сили нової інформаційної ери. Результати їх раціонального застосування визначають ефективність економіки, якість життя, культуру населення. Саме людина сьогодні визнається усіма науковими течіями й теоріями в економічній науці головним капіталом країни, що визначає її конкурентоспроможність.

Отже, вступ нашої країни в постіндустріальну добу неможливий на основі пролонгації використання традиційної техніки, застарілих технологій і методів організації та управління, професійної кваліфікації, якостей, знань працівників, які було сформовано у період індустріального розвитку. Ідея людського капіталу має давні корені в історії економічної думки. Одне з перших його трактувань виявляється у праці першого автору теорії трудової вартості В. Петті "Політична арифметика" [1].

Пізніше вона знайшла відображення у роботах А. Сміта, який писав, що "збільшення продуктивності корисної праці залежить насамперед від підвищення спритності та уміння робітника, а потім від поліпшення машин та інструментів, за допомогою яких він працював ... Набуття таких здібностей, враховуючи також утримання їх власника протягом його виховання, навчання або учнівства, завжди вимагає дійсних витрат, які є основним капіталом, який немов би реалізується в його особистості. Ці здібності, будучи частиною стану певної особи, разом з тим стають частиною багатства суспільства, до якого ця особа належить. Більшу спритність або вміння робітника можна розглядати з тієї ж точки зору, як і машини й знаряддя виробництва, які скорочують або полегшують працю і які, хоча й вимагають відомих витрат, але повертають ці витрати разом із прибутком" [2].

Автор трудової теорії вартості Д. Рікардо довів, що єдиним джерелом вартості товарів, яка складає основу доходів різних класів буржуазного суспільства, є робота працівника [3]. На думку Д. Рікардо, продуктивність праці залежить, в першу чергу, від творчих сил людини, а потім від машин.

Значний внесок у розвиток концепції людського капіталу належить К. Марксу, який вважав, що розмір вартості, яка створюється у процесі праці, залежить від кваліфікації робочої сили. Розвиток фізичних, розумових, творчих сил людини він називав "дійсним багатством", "головною продуктивної силою суспільства", підкреслюючи, що творчі якості людини можуть бути створені тільки в процесі та у результаті специфічного виробництва і вимагають витрат. Маркс розглядав власне людину як основний капітал, підкреслюючи велике значення в її розвитку та накопиченні знань, виробничого досвіду та витрат вільного часу [4].

Отже, у процесі свого функціонування людський капітал створює вартість більшу, ніж та, яка була в нього інвестована.

Саме ця ідея була покладена в основу теорії людського капіталу. Її розвиток наприкінці XIX- початку XX століття пов'язаний з іменами Л. Вальраса, Дж. М. Кларка, Ф. Ліста, Дж. Мак-Куллоха, Г. Маклеода, А. Маршалла, Дж. Мілля, Ф. Сея, І. Тюнена, Т. Вінштейна, Дж. Волша, І. Фішера, В. Фарра та ін. Зокрема Ф. Ліст, В. Рошер, Г. Сиджуін, Дж. Уолш та Дж. Мілль зазначали, що капіталом є не власне людина, а успадковані та набуті нею здібності до праці й такі якості, як освіта та кваліфікація. І навпаки, основна частина економістів наприкінці ХІХ та початку XX століття вважала капіталом власне людину, а не її здібності (Л. Вальрас, Дж. Мак-Куллох, А.