Серед вчених вже ринкового періоду України, які відрізняються глибокими розробками теоретичних і прикладних проблем людського капіталу, слід виділити таких фахівців, як: В. Антонюк, С. Бандур, В. Близнюк, Д. Богиня, І. Гнибіденко, О. Грішнова, Б. Данилишин, В. Данюк, І. Дунаєв, Т. Заяць, Г. Зелінська, А. Колот,

B. Куценко О., Левченко, Е. Лібанова, О. Макарова, В. Онікієнко, М. Семикіна та ін. Серед вчених СНД слід відмітити роботи російских вчених Г. Аширової, А. Добриніна,

C. Дятлова, Р. Капелюшникова, М. Критського, Л. Нестерова, В. Смирнова, С. Струмиліна, В. Щетиніна та ін., які намагаються створити власну доктрину, запропонувати новий адекватний категоріальний апарат у роботах.

Можна стверджувати, що у сучасній економічній літературі людський капітал розглядається як фундаментальна категорія.

На сьогодні можна узагальнено виокремити дві теоретичні платформи щодо визначення сутності людського капіталу, на яких у своїх пошуках базуються сучасні науковці.

Так, згідно першого підходу, закладеного ще К. Марксом у процесі досліджень робочої сили, людський капітал є сукупністю сформованих і розвинутих внаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їхній власності, використовуються в економічній діяльності.

А. Добринін, С. Дятлов, Н. Ушенко представляють інший, інституційний, методологічний підхід, згідно якого людський капітал розглядається як структурована сукупність економічних інститутів, або як:

- носій системних відносин суспільного відтворювального процесу, в якому відбувається інтеграція індивідуальної форми праці в суспільну;

- форма прояву продуктивних сил людини у ринковій економіці, адекватна формі організації продуктивних сил людини, які включено до системи соціально орієнтованої ринкової економіки у якості провідного, творчого фактору суспільного відтворення.

Відзначаючи вагомість та фундаментальність зазначених досліджень, однак, не можемо погодитись з тлумаченнями А. Добриніна, С. Дятлова, Н. Ушенко, оскільки, хоча воно і торкається того середовища та мереж відносин, в якому відбувається

капіталізація якостей робочої сили людини, на нашу думку, вони більш підпадають під визначення соціального капіталу.

Підсумовуючи різні підходи до визначення категорії людського капіталу та його дослідження, ми вважаємо за необхідне дати таке визначення: людський капітал — це сукупність якісних характеристик, що мають економічний характер, інтегрованих в органічну систему особистісного потенціалу індивіда, які сприяють створенню додаткової вартості та капіталізація яких приносить дохід її власнику.

Таким чином, поняття людського капіталу формувалось поступово. Як основний продуктивний і соціальний фактор розвитку сучасного суспільства, і як економічна категорія людський капітал набув багатофакторного характеру.

За твердженням прихильників концепції людського капіталу, людські ресурси аналогічні, з одного боку, природним ресурсам, а з іншого — речовому капіталу. Люди, подібно природним ресурсам, не приносять ефекту без істотної обробки, тільки після неї, вважають вони, люди набувають якості капіталу. Тому зі збільшенням витрат на відтворення робочої сили праця як первісний фактор поступово перетворюється в людський капітал.

Спільність цих двох видів (фізичного та людського) капіталу у тому, що вони обидва виступають основними факторами суспільного відтворення і в умовах сучасної ринкової економіки здатні створювати особливий дохід; їхня взаємодія один з одним відбувається в складі сукупного продуктивного капіталу, що приносить прибуток; формування того чи іншого вимагає значних витрат і відволікання великої кількості засобів і часу на шкоду поточному споживанню; інвестиції у обидва види капіталу дозволяють забезпечити довгочасний ефект; ці види капіталу можуть накопичуватися і виступати у формі запасу; кожний з них має грошову оцінку, а результат їх використання можна виміряти в натуральному і грошовому виразі; обидва види капіталу піддаються фізичному та моральному зношуванню.

Висновки з даного дослідження. Визначено, що ефективність постіндустріальних трансформацій, як свідчить досвід розвинених країн, полягає у новому розумінні інноваційних основ соціально-економічного розвитку, який пов'язується саме з людським розвитком, у процесі якого людина повинна стати і головним його фактором, і безпосереднім учасником.

Формування теорії людського капіталу як самостійної наукової концепції обумовлено змінами у соціальному і економічному житті суспільства, викликаними науково-технічним прогресом.

Виокремлено дві сучасні принципово відмінні теоретичні платформи щодо визначення сутності людського капіталу, які у подальшому визначають методологічну схему дослідження людського капіталу. Так, згідно першого підходу, закладеного ще К. Марксом у процесі досліджень робочої сили, людський капітал являє собою сукупність сформованих і розвинутих внаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їхній власності, використовуються в економічній діяльності, зокрема: інституційний та особистісний.

Підсумовуючи різні підходи до дослідження і визначення категорії людського капіталу визначено, що людський капітал - це сукупність якісних характеристик, що мають економічний характер, інтегрованих в органічну систему особистісного потенціалу індивіду, які сприяють створенню додаткової вартості та капіталізація яких приносить дохід її власнику. Зміна ролі людського капіталу, розширення його структури й функцій, перетворення його з витратного фактору в основний продуктивний і соціальний фактор розвитку й функціонування сучасного суспільства обумовило необхідність формування нової парадигми розвитку.

Список літератури

1. Петти В. Экономические и статистические работы / Вильям Петти. — М.: Директ-Медиа, 2007. — 324 c.

2. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / Адам Смит : пер. с анг. В. С. Афанасьева. — М.: Эксмо, 2007. — 419 с.

3. Рикардо Д. Начала политической экономии и налогового обложения. Избранное / Давид Рикардо ; пер. с англ. — М.: Эксмо, 2007. — 960 с.

4. Маркс К.