УДК 331.5

Л.Д. Збаржевецька, ас.

Кіровоградський національний технічний університет

Інноваційна активність наиманих працівників: поняття та особливості

В статті узагальнено теоретичні підходи до визначення поняття інноваційна активність працівників, акцентовано їх роль та значення для теорії і практики. Представлено зв'язок інноваційної активності найманого працівника з окремими складовими його трудового потенціалу та досліджено специфічні особливості інноваційної активності найманих працівників. інновації, інноваційна активність працівників, інноваційна праця, трудовий потенціал

Ринкові перетворення, вплив глобалізаційних процесів та міжнародної конкуренції обумовили постановку нових складних завдань щодо переходу на інноваційну модель розвитку суспільства, стали поштовхом прискорення розвитку економічної науки, поглиблення наукових уявлень про сутність та застосування терміну «інноваційна активність» у сфері праці. Тривалий час цей термін поширювався в науковій літературі переважно на підприємства як суб'єкти господарювання. Стосовно найманих працівників, цей термін застосовувався вкрай обмежено. Пояснення такої ситуації пов'язуємо з тим, що для вітчизняної економічної науки за часів існування централізованої планової економіки не був притаманний розгляд інновацій в якості предмету особливої трудової діяльності людей. З поглибленням досліджень трудового потенціалу, актуальним є обґрунтування правомірності залучення в науковий обіг терміну «інноваційна активність найманих працівників».

Метою публікації є висвітлення та узагальнення теоретичних підходів до визначення поняття інноваційна активність найманих працівників та дослідити специфічні особливості такої активності.

Вагомий внесок у розуміння проблем інноваційної активності підприємств та персоналу, стимулювання творчої діяльності працівників зробили такі вітчизняні вчені як Амоша О.І., Бандур С.І., Безчасний Л.К., Грішнова О.А., Дмитренко Г.А., Колот А.М, Лібанова Е.М., Лісогор Л.С., Семикіна М.В., Шаульська Л.В. та інші вітчизняні вчені [1, 2, 3, 4, 5, 6]. Серед зарубіжних вчених питання інноваційної активності як прояву творчості в трудовому процесі досліджували П. Друкер, Р. Інглегарт, Д. Мак- Клеланд, Б. Твисс, П. Самуельсон, Х. Хекхаузен та ін. [7, 8].

Огляд літератури довів, що серед сучасних існуючих поглядів на трактування терміну «інноваційна активність працівників» можна виокремити три підходи:

а) розуміння інноваційної активності як прояв творчості у трудовому процесі;

б) сприйняття інноваційної активності як діяльності суб'єктів підприємницької діяль-ності щодо створення нововведень у будь-якій сфері;

в) тлумачення інноваційної активності як однієї з важливих складових характеристик трудового потенціалу або людського потенціалу загалом, реалізація яких дає змогу створювати різноманітні нововведення в процесі трудової діяльності, здійснювати інноваційну працю.

Прибічники першого підходу (Друкер П., Слезингер Г.Є., Твисс Б., Самуельсон П., Хекхаузен Х.) вважали, що розробка нових ідей і технологій є нічим іншим, як проявом творчості у праці [8, С. 119] і можлива завдяки прояву творчих прагнень, здібностей та підтримці творчих особистостей-працівників і їх однодумців. На нашу думку, для теорії і практики уявляються цінними міркування Б. Твисса стосовно прояву творчих здібностей персоналу та можливостей їх розвитку в атмосфері усілякої підтримки на підприємстві. Інноваційна активність за Б. Твиссом - це, передусім, творча активність висококваліфікованих працівників, готових до розробки та впровадження нововведень за умовою усілякої підтримки та заохочень з боку керівництва підприємства

Окреслений підхід, звичайно, має сенс, проте він обмежується мікроекономічним рівнем, не враховує вплив зовнішньоекономічного середовища, коливань ринкового попиту, необхідність державного регулювання інноваційної активності найманих працівників тощо.

Прибічники другого підходу (Мочерний С.В.) пропонують розуміти під інноваційною активністю - цілеспрямовану діяльність суб'єктів підприємницької діяльності щодо конструювання, створення, освоєння й виробництва якісно нових видів техніки, предметів праці, об'єктів інтелектуальної власності, технологій, а також впровадження досконаліших форм організації праці й управління виробництвом [9, С. 655]. Такий підхід, безперечно, має право на існування і є доцільним з позицій управління інноваційною діяльністю підприємств, проте він не акцентує увагу на трудовій діяльності розробників інновацій.

Погляд на інноваційну активність через призму трудової діяльності найманих працівників притаманний прибічникам третього підходу - українським вченим Грішновій О.А., Лісогор Л.С., Семикіній М.В., Шаульській Л.В. та ін., російським вченим Генкіну Б.Г., Колосовій Р.П. Загальна вихідна позиція їхніх ідей - це сучасні уявлення про якісну та кількісну структуру людського потенціалу і трудового потенціалу зокрема, умови їх реалізації на усіх економічних рівнях в ринковому середовищі. Здатність найманих працівників до генерації нових ідей, розробки нововведень, тобто інновацій у будь-якій сфері людської діяльності, прояву творчості, розглядається як важлива компонента трудового потенціалу суспільства, що створює передумови ефективної праці, слугує перспективним джерелом зростання ВВП, поліпшення стандартів життя населення. Зауважимо, що інноваційна активність розглядається при цьому як один із проявів трудової активності, пов'язаної з реалізацією набутих знань, творчих здібностей, професіоналізмом.

У свою чергу, як доводить Шаульська Л.В., прояв інноваційної активності працівників корелює з розвитком інноваційного потенціалу у складі трудового

потенціалу зайнятого населення [6, С. 44]. Лісогор Л.С. підкреслює, що за умов формування конкурентного середовища, інтенсивної інформатизації економіки саме знання, творчі здібності, розвинуті інформаційні потреби, здатність до навчання та перенавчання, мотивація саморозвитку визначають можливості інноваційної активності працівників, врешті-решт - їх конкурентні переваги на ринку праці [2, С. 74-78]. Розвиваючи близькі погляди, Семикіна М.В. виокремлює «інноваційну» складову у структурі трудового потенціалу окремого працівника, колективу працівників загалом, розуміючи під нею «здатність до розробки і впровадження інновацій, прояву творчості» у праці незалежно від сфери трудової діяльності [10, С. 20]. Третій підхід до визначення інноваційної активності працівників вважаємо більш доцільним та обґрунтованим з позицій економічної науки про працю.

Розвиваючи підходи