широко використовували, а іноді і зловживали ним. По суті, питання і проблеми, які є серцем концепції регіональної конкурентоспроможності, та на які звертали увагу політики і вчені-економісти впродовж століть зводяться до необхідності кращого порозуміння проблем, які є центральними для поліпшення економічного добробуту та розподілу багатства.
У контексті України, завдання полягає в тому, щоб жити у відповідності з кінцевою метою створення максимально конкурентоспроможної і динамічної наукомісткої економіки, що здатна забезпечити стале економічне зростання з більшої кількістю кращих робочих місць і великою соціальною згуртованістю. У цьому контексті, реальна задача тут полягає в пошуку більш правильного розуміння терміну регіональної конкурентоспроможності, а також отримати уявлення про рушійні фактори, які обумовлюють її.
Перш ніж перейти до регіональної конкурентоспроможності, необхідно спочатку ознайомитись з більш широким поняттям конкурентоспроможності, як на мікроекономічному, так і макроекономічному рівнях.
На рівні підприємства або мікроекономічному рівні існує досить чітке і прямолінійне розуміння поняття конкурентоспроможність, яке окреслюється здатністю фірми конкурувати, рости і бути прибутковою.
На цьому рівні конкурентоспроможність полягає у здатності компаній постійно виробляти прибуткову продукцію, що відповідала б вимогам відкритого ринку з точки зору ціни, якості і т.д. Будь-яка фірма повинна відповідати цим вимогам, якщо вона хоче залишатися в бізнесі. І чим більш конкурентоспроможний суб'єкт господарювання по відношенню до своїх конкурентів, тим більше буде його здатність завоювати певну частку ринку. І навпаки, частка ринку неконкурентоспроможних фірм буде скорочуватися, що в кінцевому рахунку призведе до їх виходу з бізнесу, окрім випадків існування «штучної» підтримки чи захисту.
Для порівняння, на макроекономічному рівні концепція конкурентоспроможності недостатньо визначена і більш рішуче заперечується. Незважаючи на той факт, що підвищення конкурентоспроможності держави чи регіону часто представляється як одна з головних цілей економічної політики, мають місце численні суперечки щодо того, що конкретно це означає, і навіть чи взагалі розумно говорити про конкурентоспроможність на макроекономічному рівні. Сама по собі відсутність загальноприйнятого визначення породжує опозиційність концепції макроекономічної конкурентоспроможності; й основний аргумент полягає в тому, що небезпечно базувати економічну політику навколо такого аморфного поняття, яке допускає різне тлумачення і розуміння.
Більш суворі критики стверджують, що концепція національної конкурентоспроможності є по суті безглуздою. Так, Кругман [14] (1994) вважає одержимість концепцією національної конкурентоспроможності як небезпечну, звертає увагу на три ключові моменти заперечення:
1. Це обманливе і невірне проводити аналогію між країною і фірмою. Наприклад, у той час як невдала фірма в остаточному підсумку покине бізнес, не існує еквівалентної нижньої межі для держави.
2. У той час як фірми можуть розглядатися як такі, що конкурують за частку ринку, успіх однієї фірми буде на шкоду іншим, успіх однієї країни або регіону, створює, а не знищує можливості для інших, і, як добре відомо, торгівля між країнами не є грою з «нульовим результатом».
3. Якщо конкурентоспроможність і має сенс, то тоді це просто інший спосіб сказати «продуктивність», зростання стандартів життя в основному визначається за темпами зростання продуктивності.
У загальному і в цілому, ці точки зору визнали прихильники концепції макроекономічної конкурентоспроможності. У те, що можна назвати «консенсусом» є їх визнання того, що продуктивність праці є однією з центральних проблем конкурентоспроможності. Цей «консенсус» може бути проілюстровано наступними визначеннями.
«Конкурентоспроможність країни - це ступінь її здатності, при вільному і чесному ринку, виробляти товари і послуги, які відповідають вимогам міжнародних ринків, і при цьому одночасно збільшувати реальні доходи своїх громадян.
Конкурентоспроможність на державному рівні базується на високій ефективності виробництва і здатності економіки перенести випуск продукції у галузі з високою продуктивністю, що у свою чергу дасть можливості генерувати високі рівні реальної заробітної плати. Конкурентоспроможність пов'язана з підвищенням рівня життя, розширенням можливостей для зайнятості населення і здатністю країни підтримувати свої міжнародні зобов'язання. Це не просто міра здатності країни продавати за кордон та підтримувати рівновагу в торгівлі» - Доповідь Президентської Комісії у справах про конкурентоспроможність (1984) [15].
«Конкурентоспроможність може бути визначена як ступінь здатності країни виробляти в умовах відкритого ринку товари та послуги, що відповідають вимогам іноземної конкуренції при одночасному збереженні і примноженні внутрішніх реальних доходів» - ОЕСР, Програма з питань технології та економіки (1992 ) [16].
«Економіка є конкурентоспроможною, якщо її населення може насолоджуватися високими і зростаючими стандартами життя і високим рівнем зайнятості на стійкій основі» - Європейський звіт з конкурентоспроможності (2000) [17].
Виходячи з вище наведеного, можемо виділити наступні елементи макроекономічної конкурентоспроможності:
успішна економічна ефективність, як правило, оцінюється зростаючими рівнями життя і реальних доходів населення;
умови відкритого ринку для товарів і послуг, вироблених країною (тобто існує фактична або потенційна конкуренція з боку закордонних виробників);
короткострокова конкурентоспроможність не повинна створювати дисбаланс, в результаті якого успішність стає нестійкою.
У той же час існує ряд чітких обмежень щодо наведених вище визначень.
Конкурентоспроможність країни у всіх аспектах має розглядатися з огляду на здатність генерувати високий і постійно зростаючий рівень життя та реальних доходів населення. Значно більш широкий погляд на добробут може привести, наприклад, до оцінки конкурентоспроможності, яка включає в себе не тільки доходи (споживання), але також соціальні та екологічні цілі.
Конкурентоспроможність визначається з точки зору таких її результатів, як рівень життя/доходи, а не факторів, що визначають конкурентоспроможність. Реальним питанням для аналізу конкурентоспроможності залишається, однак, виявити ті чинники, які пояснюють