¦ за умов ринкової економіки проблема гармонізації СТВ буде об'єктивно зберігати своє значення, виявляючи себе багатоаспектно, багаторівнево, з різною мірою гостроти; для різних країн, регіонів, підприємств вона матиме свій зміст;

¦ проблему гармонізації СТВ необхідно буде розв'язувати постійно, проте вряд чи колись вона буде вирішена остаточно, оскільки досягнутий баланс інтересів може буде лише короткотерміновим (потреби та інтереси соціальних партнерів, як і чинники навколишнього середовища, є мінливими);

¦ проблема гармонізації СТВ буде залишатись актуальною для будь-якої країни (навіть з розвиненою соціально орієнтованою економікою); незалежно від рівня розвитку країни, добробуту населення, рівня доходів працівників, можливостей соціального захисту, стан СТВ вимагатиме постійного моніторингу, наукового пошуку шляхів гармонізації на кожному черговому етапі розвитку економіки і сфери зайнятості зокрема.

Об'єктивні закономірності суспільного розвитку призводять до того, що потреби, інтереси, погляди, мотивації, учасників СТВ постійно та різновекторно змінюються під впливом змін динамічного зовнішнього середовища, при цьому відносини одних соціальних партнерів лише формуються, інших - в певних напрямах розвиваються, третіх - руйнуються. Все це відбувається під впливом різноманітних чинників, які також постійно трансформуються. Найбільш відчутним це стає в умовах модернізації національних економік, яка відбувається в багатьох країнах світу, зумовлюючи зміни у структурі зайнятості, змісті праці, її організації, технічній озброєності, трудових і культурних цінностях, потребах учасників СТВ, вимогах роботодавців до знань і вмінь працівників, їх адаптації до коливань попиту і пропозиції на ринку тощо.

Визначення сукупності чинників впливу на СТВ в контексті модернізації економіки та з'ясування методології їх дослідження уявляються важливим завданням економічної науки. Особливе значення такий науковий пошук має для України, яка обрала інновативно-інноваційний шлях розвитку в якості модернізаційного проекту як економіки, так і суспільства в цілому [5, с. 337].

Узагальнюючи існуючі в літературі уявлення, вважаємо за доцільне модернізацію національної економіки розуміти як процес інноваційних змін у сфері економіки, що тісно пов'язаний зі змінами політичного, соціального та духовного (культурного) життя суспільства, спрямовується на зростання продуктивності праці на новій техніко- технологічній основі, знаннєорієнтований розвиток, забезпечення нової якості життя і соціального добробуту на рівні кращих світових стандартів.

Нагадаємо, що за умов колишнього Союзу PCP модернізація економіки зводилася до індустріалізації, яка перетворювала аграрну державу в аграрно-індустріальну, однак це не передбачало утвердження реальної демократії і соціального діалогу у трудових відносинах, реальної участі трудящих в управлінні, стимулюванні праці, вирішенні соціальних проблем. Між тим перевагою планової економіки було те, що індустріалізація економіки супроводжувалася чіткою організацією підготовки кадрів відповідно до потреб технічного озброєння праці та виробництва, централізованим розподілом кадрів по усій території країни, наданням обмежених, але реальних гарантій в отриманні заробітку, безкоштовного житла, лікування, навчання. У перші післявоєнні десятиліття більшість працівників підприємств і селяни з розумінням і традиційним терпінням ставилися до проблем бідності, недосконалого матеріального стимулювання праці, відсталої соціальної інфраструктури. Однак у 80-ті роки, коли резерви екстенсивного розвитку держави було використано, темпи економічного розвитку уповільнилися, загострилася проблема товарного дефіциту, розподілу ресурсів, корупції, стало очевидним, що економічне відставання та соціальна несправедливість досягли критичної межі, державу чекає соціальний та політичний вибух. Стало зрозумілим, що модернізація економіки неможлива без модернізації у сфері політичного, духовного, культурного життя нації.

Шанс такої модернізації та оздоровлення соціально-трудових відносин Україна отримала із здобуттям незалежності у 1991 р. Проявом позитивних змін в соціально- трудовій сфері України за роки ринкових перетворень можна вважати: ліквідацію монополії держави на використання робочої сили внаслідок роздержавлення і приватизації підприємств; розширення правових можливостей мобільності робочої сили; підвищення гнучкості ринку праці; підвищення особистої відповідальності за свій добробут; посилення відповідальності з боку найманих працівників за належний рівень своєї конкурентоспроможності на ринку праці; формування мотивації до продуктивної праці під впливом зростання конкуренції між найманими працівниками за робочі місця; формування більш активної трудової поведінки працівників як реакція на очевидну можливість матеріального забезпечення отриманих доходів, розширення пропозиції товарів та послуг, зростання матеріальних потреб тощо.

Разом з тим, черговий етап модернізації економіки і суспільства, розпочатий в незалежній Україні у 1991 р., мав для СТВ не тільки позитивні наслідки, а й негативні. Пояснюємо це тим, що модернізація економічних та політичних основ життя суперечливо змінила суб'єкти, характер, зміст СТВ та методи їх регулювання

Якщо в умовах планової економіки СТВ будувалися за схемою держава-працівник, то сьогодні - за схемою «роботодавець-найманий працівник». Характер соціально- трудових відносин досить відверто виявляє протилежність інтересів, протиріччя між капіталом і найманою працею, оскільки будується на різноманітних формах власності (раніше власником і одночасно роботодавцем виступала в одній особі тільки держава). Отримавши свободу трудового вибору на ринку праці, людина вимушена самостійно піклуватися про пошук прийнятної роботи, житло, коштів на навчання, лікування. Держава відмовилася від функцій патерналізму в СТВ. Проте стало поширеним явище, коли керівники підприємств,