Процеси модернізації економіки в Україні виявили себе у реструктуризації зайнятості, становленні ринку праці, ринку освітніх послуг, ринків капіталу, житла, товарів, грошей, а також у розвитку процесів комп'ютеризації та інформатизації суспільства, що важко заперечувати. Розвиток ринкових відносин дав поштовх зростанню зайнятості у малому та середньому бізнесі, розвитку торгівлі та різноманітних послуг, появі дистанційної зайнятості, що супроводжувалося появою нових форм СТВ. Проте одночасно набула масштабів проблема розбалансування робочих місць і робочої сили, виникло гостре протиріччя між функціонуванням ринку праці і ринку освітніх послуг, зросли можливості для неконтрольованої експлуатації праці, було втрачено вагомі для найманих працівників соціальні гарантії отримання безкоштовного житла або місця в гуртожитку, місць для дітей у дошкільних виховних закладах, зникли інші різноманітні види соціальної допомоги на підприємствах. Паралельно з легальною зайнятістю виникла тіньова зайнятість з усіма наслідками соціальної незахищеності працівників у сфері СТВ, явища офіційного та «прихованого» безробіття. Замість масштабної активізації інноваційної праці та масової модернізації робочих місць на більшості підприємств відбулося зниження техніко-технологічного рівня виробництва, зростання частки важкої фізичної праці, погіршення умов праці тощо. Самим дешевим товаром в Україні залишилися трудові послуги найманих працівників на ринку праці. Настільки дешевим, що власнику більш вигідно використовувати працю некваліфікованих працівників, ніж модернізувати обладнання, технології, інвестувати в перепідготовку кадрів. Не зважаючи на численні спроби уряду піднімати мінімальну заробітну плату, запроваджувати різноманітні соціальні пільги, розвиток СТВ перейшов у стан довготривалої соціальної напруги.

З нашої точки зору, державна політика модернізації економіки повинна прогресивно впливати, по-перше, на сучасний поділ і кооперацію праці в країні, по-друге, на гідну соціально-економічну мотивацію до продуктивної праці; по-третє, на модернізацію робочих місць (їх розвиток у відповідності до вимог світових ринків праці, досягнень НТП); по-четверте, на інвестування в розвиток людського капіталу у відповідності з потребами модернізації економіки та цільовими орієнтирами людського розвитку. Лише тоді зміни в економіці підуть на користь гармонізації СТВ. Проте, як свідчать публікації Бандура С.І., Заяць Т.А., Куценко В.І., Онікієнка В.В., Терон І.В. та інших вчених, в Україні відсутня цілеспрямована державна стратегія розвитку сфери зайнятості в нових умовах. Розбалансованість ринку праці, його неузгодженість з ринком освіти, зростання експлуатації праці, зниження ролі профспілок у захисті прав найманих працівників, вкрай низькі доході населення, поширена бідність серед працюючих, - все це доводить, що конфліктний потенціал СТВ накопичується, відносини соціальних партнерів є далекими від завдань гармонізації [6].

У свою чергу, фактори ускладнення соціально-трудових відносин, слугують стримуючими чинниками і для модернізації економіки (маємо на увазі зворотній зв'язок чинників СТВ і модернізації економіки).

Пошук шляхів оновлення СТВ за умов модернізації має враховувати, що їх формування та розвиток знаходиться під впливом низки різноманітних чинників, багато в чому суперечливих. Тому, виходячи із особливостей сучасних трансформаційних процесів, виникає потреба досліджувати та оцінювати дію найбільш впливових факторів.

Зауважимо, що ситуація у соціально-трудовій сфері формується під впливом множини факторів, яким природно властива різноманітність природи, спрямованості, сили та значення у забезпеченні їх розвитку. Для різних країн, різних спільнот такі фактори можуть суттєво відрізнятися. Та й проблеми формування і розвитку СТВ не можуть повністю співпадати як у світовому, так і в регіональному розрізі. То ж, не ігноруючи наявності спільного у таких проблемах, вважаємо потрібним не позбавляти їх специфіки, а враховувати особливості, притаманні не лише СТВ на національному, територіально- галузевому, локальному рівнях, а й факторам впливу на їх формування і розвиток.

Слід підкреслити, що вплив на СТВ з боку макроекономічних чинників є досить динамічним як по причинам внутрішнім, так і по причинам зовнішнім. Не можна не враховувати, що до усталених негативних соціальних та економічних тенденцій на рівні країни додалися нові чинники на світовому рівні, що останні два десятиліття ускладнюють СТВ:

¦ наступ всеохоплюючої глобалізації світового розвитку, яка посилює залежність стану національної економіки і, зокрема, національного ринку праці від світових фінансово-економічних процесів, несе небезпеку соціальної незахищеності багатьом працівникам підприємств, які мають низьку конкурентоспроможність, є технічно відсталими;

¦ зростання економічної нерівності між державами, диспропорції в рівнях доходів між країнами; існування нерівності між країнами поряд з нерівністю всередині самих країн;

¦ створення нових різноманітних форм підприємницьких організацій і відносин, здатних змінити структуру зайнятості і поставити під загрозу проведення колективних переговорів (субпідряд, роботи за договором, примусова праця);

¦ розширення ринку праці за межі окремих держав, становлення загальносвітового ринку праці, який є все більш інтегрованим для висококваліфікованих працівників - чиновників корпорацій, науковців та висококваліфікованих фахівців, з яких складається загальносвітова професійна еліта, що відзначається високою мобільністю і має високу заробітну плату;

¦ формування подвійного ринку праці (національної робочої сили та іноземної): корінне населення виконує кваліфіковану роботу в промисловості та сфері послуг, а більшість емігрантів зайнята на найбільш трудомістких і шкідливих для здоров'я видах робіт, має більш тривалий робочий тиждень, а заробітну платню нижчу, ніж місцеві робітники;

¦ посилення особливого виду міграції, вельми актуального в епоху постіндустріалізації і глобалізації, - «відтоку мозків»;

¦ загострення проблеми безробіття в країнах з розвиненою економікою внаслідок політики експорту виробництва в країни з більш дешевою робочою силою, якою керуються великі корпорації.

В цих умовах національний ринок праці