УДК 331.5

Т.Ф. Рябоволик, асп.

Кіровоградський національний технічний університет

Г) " *

Зайнятість населення у вимірі інноваційної моделі економіки

У статті розглянуті проблеми, пов'язані із взаємозв'язком та взаємозалежністю зайнятості та інноваційних процесів. Висвітлено тенденції інноваційної діяльності підприємств та зайнятості в інноваційній сфері науковців та інженерно-технічних працівників. Запропоновано заходи, щодо поліпшення ситуації в галузі зайнятості населення висококваліфікованих працівників. зайнятість, інновації, інноваційна модель, інноваційна діяльність, інноваційний розвиток, людський розвиток

Економічне життя суспільства знаходиться у постійному русі, що виявляється в безлічі поступових кількісних і якісних змін, кінцевою метою яких є стабільне економічне зростання в умовах інноваційного розвитку. Передумовою переходу України на інноваційну модель розвитку економіки є висока конкурентоспроможність зайнятого населення та його раціональне використання. В ході реалізації інноваційної моделі економіки передбачається вирішення низки питань, пов'язаних, передусім, із працевлаштуванням окремих категорій населення, що мають високий рівень кваліфікації та потенційні інноваційні можливості.

Вагомий внесок у дослідження проблем зайнятості та інноваційної діяльності зробили такі вітчизняні та зарубіжні вчені: О. Амоша, Ю. Бажал, В. Геєць, Н. Гончарова, М. Долішній, Н. Краснокутська, Б. Патон, С. Покропивний, А. Пригожин, Б. Твісс, Р. Фатхутдинов, Й. Шумпетер, А. Яковлєв та інші [5; 6]. Але в ході дослідження вченими не було приділено достатньої уваги проблемам, пов'язаними із взаємозв'язком та взамозалежністю зайнятості та інноваційних процесів, що є підставою для подальших досліджень.

Наведені результати дослідження зайнятості населення у вимірі інноваційної моделі економіки свідчать про складність проблеми. Так, дослідження статистичної інформації щодо потреби в робочій силі (91.1 тис. осіб) та незайнятих громадян, що перебували на обліку у державній службі зайнятості (876,2 тис. осіб) не дає підстав констатувати позитивні зрушення в цьому напрямку, тобто на 1 вакантне робоче місце претендувало 10 осіб, тоді як у попередні роки цей показник становив 4-5 особи [7]. Дана ситуація є негативним явищем, яке свідчить, що в Україні не створюються додаткові робочі місця. Негативна тенденція спостерігається і при дослідженні коефіцієнта обороту робочої сили. Впродовж 2000-2008 рр. на підприємствах країни спостерігається від'ємне сальдо по прийняттю на роботу, що говорить про переважання чисельності звільнених працівників над прийнятими та формування прихованого безробіття.

На даний час особливо гострою є проблема постійного зменшення зайнятого населення в промисловому секторі, де зосереджені найбільші можливості щодо реалізації інноваційної діяльності. На відміну від України, у промисловості європейських країн працює 16-25% зайнятого населення, у деяких країнах - до 30% зайнятих, до речі, переважно в переробній промисловості [8]. В Україні сьогодні припадає на промисловість лише 19% зайнятих [2, С. 80].

Так, зокрема, у 2007 р. порівняно з 2000 р. кількість зайнятих на підприємствах, які виробляють транспортні засоби та устаткування, зменшилася на 18%, на машинобудівних підприємств - на 30%, на підприємствах, що виробляють електричне, оптичне, електронне устаткування, - на 40,2% [4, С. 193]. Зміни у сфері зайнятості України не є інноваційним, держава перетворюється у постачальника сировинних та енергоресурсів, а не стає конкурентоспроможним виробником високотехнологічної промислової продукції.

Структурні зрушення в економіці вплинули на те, що за останні роки загальна чисельність зайнятих зростала, передусім, у таких видах діяльності, як торгівля, ремонт автомобілів, готельне та ресторанне господарство, операції з нерухомим майном, фінансова діяльність і становить 31 % загальної чисельності зайнятих, що на даному етапі розвитку країни стає небажаним. В країнах ЄС на торгівлю припадає 12-15 % загальної чисельності зайнятих [3, С.235].

Оскільки економічний розвиток країни значною мірою залежить від ефективного використання трудового потенціалу, який має відношення до сфери науки і техніки, суттєвою є проблема збереження та розвитку технічно підготовлених фахівців, їх досвіду і знань в процесі непослідовних ринкових реформ. Такими фахівцями є науковці та інженерно-технічні працівники, що професійно займаються науковими дослідженнями та розробками в інноваційній сфері, загальнодержавний рівень інноваційної активності яких зменшується.

Негативні наслідки таких явищ не можна не враховувати, оскільки науковці та інженери вважаються у світі лідерами різного роду інновацій на різних економічних рівнях та сферах діяльності.

Про вагомі втрати інтелектуального потенціалу українського суспільства, так необхідного для інноваційних зрушень в економіці, свідчать дані статистики (табл. 1).

За останні роки рівень інноваційної активності промислових підприємств можна характеризувати як негативно нестабільний, та значно відрізняється від показників економічно розвинених країн. Таким чином, існує тенденція до зниження активності в інноваційній діяльності підприємств (табл. 2).

Починаючи з 2004 р. питома вага підприємств, що впроваджували інновації зменшується, відповідно у 2005 р. порівняно з попереднім - на 1,89%. У 2008 р. спостерігається покращення ситуації, питома вага таких підприємств зросла порівняно з 2004 р. на 0,8%. Для порівняння, у США, Японії, Німеччині та Франції частка інноваційних підприємств становить 70 - 80 % від їх загальної кількості, в яких умови праці та її оплата знаходяться на більш високому рівні ніж в Україні. Це в свою чергу породжує таке негативне явище, як відтік наукових кадрів за кордон [1, С. 18].

Найбільшу кількість науковців Україна втрачає в міграційному обміні зі США, Росією, Німеччиною та Канадою. Враховуючи співвідношення чисельності насалення зазначених країн виїзд науковців до Канади слід визнати найбільш інтенсивним. Найбільша інтенсивність такого вибуття спостерігається серед тих вікових контингентів кваліфікованих кадрів, які з одного боку, мають