УДК 331.102.312 О.О. Наумова, асп.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Аналіз зовнішніх чинників інноваційної діяльності персоналу вітчизняних підприємств

В статті досліджено зовнішні чинники інноваційної діяльності персоналу вітчизняних підприємств. Проаналізовано такі групи чинників, як організаційно-управлінські, фінансово-економічні та кадрові. інноваційна діяльність персоналу, стимулювання інноваційної діяльності, інтелектуальна власність, кадрове забезпечення

Історична межа між XXI і минулим століттям позначилась формуванням нового етапу розвитку суспільства - переходу від індустріальної економіки до економіки знань, глобалізації суспільного розвитку, стрімкого зростання ролі людського капіталу у створенні національного доходу. Збереження та якісний розвиток науково-технічного та кадрового потенціалів в цьому контексті відіграють ключову роль для України на шляху до становлення інноваційної моделі економічного зростання. Важливим є розуміння причин системних проблем у вітчизняній економіці, які зосереджені довкола формування постіндустріальних економіко-правових відносин, якісно нової системи мотивації людей до праці.

Значний внесок у розробку проблем забезпечення розвитку інноваційної діяльності зробили такі зарубіжні вчені як П. Друкер, І. Нонака, Р. Саймонс, В. Іноземцев та інші. Серед вітчизняних науковців, які досліджують інноваційний менеджмент, можна виділити І. Галицю, В. Семикіну, Л. Федулову, А. Чухна та інших. Разом з тим, досі не достатньо дослідженими залишаються багато складових аспектів управління інноваційною діяльностю персоналу підприємства.

Виходячи з вищезазначеного, метою даної статті є: аналіз зовнішніх чинників інноваційної діяльності персоналу на вітчизняних підприємствах.

Для системного аналізу зовнішніх чинників, ми розмежуємо їх на такі групи:

- фінансово-економічні - податкове стимулювання інноваційної діяльності, структура джерел фінансування технологічних інновацій, темпи оновлення основних засобів, рівень матеріального заохочення інноваторів;

- кадрові - рівень підготовки кваліфікованих кадрів, чисельність фахівців, які виконують наукові та науково-дослідні роботи;

- організаційно-управлінські чинники - методи управління інноваційною діяльністю, стан захисту інтелектуальної власності, інформаційне забезпечення інноваційної діяльності.

Державне стимулювання інноваційної діяльності підприємств спрямоване на створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку та використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження новітніх екологічно чистих, безпечних і ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції, високоякісних послуг [3]. Разом з тим, декларативна політика держави в сфері інноваційного розвитку, яка полягає в неналежних обсягах фінансування науки та освіти, низькому рівні науково-дослідних розробок, стрімкому погіршенні матеріально- технічного забезпечення виробництва, зменшенні частки висококваліфікованих наукових кадрів, спричинила подальше відставання промислових підприємств у напрямі техніко- технологічного оновлення виробництва, скорочення частки розробки та виробництва нових видів конкурентоспроможної продукції.

Нині в Україні існують досить високі ризики (політичний, економічний, законодавчий) у високотехнологічному секторі промисловості. На рівні держави відсутня належна правова регламентація страхування інвестиційних кредитів. Система оподаткування в сфері інноваційної діяльності промислових підприємств не забезпечує привабливість податкових пільг для капіталу в тому числі іноземного, який спрямовується у наукомісткі галузі економіки України. Це негативно позначилося на темпах фінансування технологічних інновацій інвесторами. Так у 2000 р. обсяг фінансування технологічних інновацій іноземними інвесторами складає 7,57% до загальної суми витрат, а у 2008 р. - лише 0,96% [16].

Натомість, іноземні інвестори активно фінансують галузі посередницького спрямування - торгівля, сектор фінансових послуг та операцій з нерухомістю, у яких рівень прибутковості в середньому перевищує 200%. Ці галузі зосереджують близько 36,5% усіх прямих іноземних інвестиції. Отже, залучений іноземний капітал в Україні не сприяє структурним зрушенням в економіці.

Серед джерел фінансування технологічних інновацій на промислових підприємствах України протягом 2000-2008 рр. переважали власні кошти, які складали 60-87% від загальної суми витрат підприємств на ці цілі. Найменшу частку в джерелах фінансування технологічних інновацій займало фінансування за рахунок коштів іноземних інвесторів.

У 2007 р. понад 90% підприємств здійснювали інновації за рахунок власних коштів. Отримали кредити 145 підприємств на суму 2,0 млрд. грн., кошти іноземних інвесторів отримали 23 підприємства в обсязі 0,3 млрд. грн. З 1472 підприємств, які займалися інноваційною діяльністю в 2007 р. лише 44 отримали підтримку державного бюджету та 13 - місцевих бюджетів, сукупний обсяг яких склав 152,1 млн. грн. або 1,4% [8].

Однією зі складових елементів державного стимулювання інноваційної діяльності підприємств є фіскальне стимулювання. Так, відповідно до закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків" [4] технологічні парки, їх учасники, дочірні і спільні підприємства при виконанні інвестиційних та інноваційних проектів не відраховують до бюджету суми податку на додану вартість та на прибуток підприємств, нараховані відповідно до законів України "Про податок на додану вартість" та "Про оподаткування прибутку підприємств". Натомість, ці кошти інноваційні підприємства зараховують на спеціальні рахунки і використовують виключно на наукову й науково-технічну діяльність, розвиток власних науково-технологічних та дослідно-експериментальних баз. Цим законом передбачено, що технологічні парки, їх учасники та спільні підприємства при реалізації проектів технологічних парків можуть застосовувати прискорену амортизацію задіяних у проекті технологічного парку основних фондів, а також щорічну 20% норму прискореної амортизації основних фондів груп 3 та 4. При цьому амортизація задіяних у проекті технологічного парку основних фондів групи 3 проводиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення [4].

Відзначимо, що сучасні темпи оновлення основних засобів у промисловості на рівні 4-5 % за рік при ступені зношеності близько 60 % не здатні забезпечити їх швидку модернізацію. В 2007 р. 83,0 % усіх інвестицій у переробну промисловість надійшли у низько- та середньо-низькотехнологічні галузі, у