У 2007 р. порівняно з попереднім роком відбулося підвищення частки машинобудівної галузі у структурі промислового виробництва до 15,6% (на 0,8%). Але досягнення високих темпів зростання галузі пов'язане переважно з суттєвим зростанням виробництва транспортних засобів та устаткування внаслідок динамічного розширення попиту з боку як вітчизняних підприємств, які активізували інвестиційну діяльність та збільшили витрати на оновлення основних фондів, так і населення (в споживчому сегменті машинобудування) [10].

Динаміка промислового зростання протягом 2000-2008 рр. знаходилась на високому рівні - в середньому приблизно 9,9%. Разом з тим, ці результати були досягнуті підприємствами в цілому не за допомогою оновлення підприємствами технологій та впровадження інновацій.

Обмежуючим чинником інноваційної діяльності персоналу є низький рівень ефективності використовуваних технологій, що становить близько 30 % від рівня ефективності передових світових технологій [14, с. 337]. Зауважимо, що процес оновлення технологічної бази промислових підприємств не має стійкої зростаючої динаміки. Хоча в 2007 р. було впроваджено 1419 нових технологічних процесів, що на 23,9 % більше, ніж у попередньому році, проте значно нижче рівня 2003-2004 рр. - 1727 та 1808 нових технологічних процесів відповідно. Така ситуація характерна і для впроваджених підприємствами інноваційних видів продукції. В 2007 р. кількість впроваджених інноваційних видів продукції промисловими підприємствами збільшилась у порівнянні з 2006 р. майже на 5% (до 2526) найменувань, в той час як у 2004 р. цей показник становив 3978 найменувань [16]. Отже, результативність інноваційної діяльності в 2007 р. за низкою напрямів виявилася нижчою у порівнянні з минулими роками.

Керуючись метою отримання прибутку (доходів) у короткостроковій перспективі, власники підприємств більш зацікавлені використовувати дешеву робочу силу, навіть за умови експлуатації енерговитратного устаткування, аніж впроваджувати у виробничий процес дорогі нововведення. Поєднання трьох факторів - високої ризиковості розробки та реалізації інноваційних ідей, сприятливих умов для використання дешевої робочої сили, застарілих виробничих технологій і техніки, створюють умови для відхилення на вітчизняних підприємствах 80-90% всіх запропонованих персоналом інноваційних ідей. Тоді як, наприклад, у Польщі частка прийнятих до виробництва інноваційних ідей у їхній загальній структурі становить 30 %, Швеції - 45 %, США - 52 %, Японії - 63 % [6, с.1].

В Україні в нинішніх економічних умовах статистичні дані свідчать про незадовільний стан оплати праці в промисловості, що є результатом дії моделі соціально-економічного розвитку, орієнтованої на дешеві технології, техніку, сировину та робочу силу. Так, у 2008 р. середньомісячна заробітна плата у промисловості становила - 2017 грн. (у 2006 р. - 1212 грн.), у будівництві - 1832 грн. (у 2006 р. - 1140 грн.), у сфері фінансової діяльності - 3747 грн. (у 2006 р. - 2050 грн.), у сфері державного управління - 2581 грн. (у 2006 р. - 1578 грн.) [16].

Працівники найбільш наукомістких галузей промисловості, наприклад машинобудування, виробництва електричного устаткування, енергозберігаючого обладнання, які мають створювати і забезпечувати усі інші сфери економіки новітніми технологіями і технікою, наразі отримують заробітну плату нижчу, аніж користувачі цих нововведень. Натомість найвищі заробітки концентруються в паливно-енергетичному комплексі, металургії, вугільній промисловості, сфері фінансів, кредитування й страхування, роздрібній торгівлі, сфері операцій з нерухомістю, заробітна плата в яких перевищила середній рівень по країні в 2,5 разу в 2007 році.[11, с. 108].

Отже, заробітна плата для інноваторів не виконує в достатній мірі відтворювальну і стимулюючу функції. Підкреслимо, що для підвищення продуктивності інноваційної діяльності працівників необхідною є нематеріальна мотивація за умови достатнього рівня матеріального забезпечення.

Невисокі обсяги авторських винагород працівників-інноваторів негативно позначаються на матеріальній зацікавленості у активізації раціоналізаторської і винахідницької діяльності. Адже, мінімальні ставки винагороди, % доходу, одержаного від реалізації продукції становлять за:

- продукцію масового виробництва - 0,5%;

- продукцію індивідуального виробництва (спеціального призначення для обмеженого кола споживачів) - 1%;

- продукцію з унікальними ознаками та властивостями - 3% [5].

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №520 від 04.06.2008 р. [5], авторові технології або її складових, що створені в результаті виконання ним творчої (інтелектуальної) роботи, який є власником майнових прав на неї, та особам, які здійснюють трансфер технології і є власниками майнових прав на неї, виплачується по 50% мінімальної ставки винагороди. Проте, у договорі про трансфер технології сторони можуть встановити інший розмір винагороди з визначенням порядку її розподілу.

Відзначимо, що на сьогодні закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки» [1, 2] не забезпечують надійного захисту прав працівників-інноваторів, процедури та розміри винагороди за створення та використання винаходу та інших результатів інноваційної діяльності працівника. Зокрема, ці закони містять положення, згідно яких лише за наявності оформленого винаходу працівника, роботодавець зобов'язаний укласти з ним договір про розмір та умови виплати йому винагороди у відповідності з рівнем економічної цінності винаходу. Ці норми носять демотивуючий характер, оскільки працівник- інноватор наперед не знає про розмір та умови отримання винагороди, які в майбутньому можуть бути юридично оформлені договором.

У промисловості нині спостерігається низький рівень показників підготовки та