працівників навчаються за рік новим професіям, 13,5% підвищують кваліфікацію. Кожен працівник промислового підприємства має змогу підвищувати рівень своєї кваліфікації один раз на 14 років, враховуючи те, що сьогодні знання застарівають за 3 роки, збереження такої тенденції призведе до повного старіння знань [13].

Не менш тривожним негативним чинником кадрового забезпечення інноваційної діяльності в Україні є невідповідність масштабів і якості підготовки кваліфікованих кадрів вищими навчальними закладами рівню економічного розвитку України, що в першу чергу викликано недосконалістю освітньої сфери та пострадянською ментальністю. В рейтингу конкурентоспроможності країн за оцінкою якості освітньої системи Україна майже вдвічі відстає від лідера рейтингу - Фінляндії. За показником рівня сприйнятливості до інновацій науковців та інженерів Україна отримала 4,6 бали порівняно з 6,1 - у Сінгапурі, 6,0 - у Фінляндії та 5,8 - у США. У рейтингу конкурентоспроможності Україна отримала майже вдвічі меншу від країн-лідерів (Сінгапуру, Фінляндії, США, Німеччини) бальну оцінку за розвиненість систем навчання персоналу. Держава та підприємства не здійснюючи необхідного належного імперативного впливу на освітні заклади, послаблюють для них стимули для інвестування в якість освіти, що негативно позначається на універсалізації підготовки та відповідності рівня кваліфікації молодих спеціалістів сучасним потребам обслуговування технологічних процесів на підприємствах. Зокрема, підвищення рівня конкурентоспроможності України обумовлює необхідність удосконалення системи підготовки інженерно-технічних спеціалістів з урахуванням сучасних потреб інформаційних технологій. В той же час, у чисельності випускників ВНЗ відбулося істотне зменшення частки спеціалістів, підготовлених за інженерними спеціальностями, - з 31,8% у 1990 р. до 22,7% у 2006 р. [7, с.146; 16].

Керівники промислових підприємств, акцентуючи увагу на тому, що теоретико- практична підготовка фахівців вищими навчальними закладами 3-4 рівнів акредитації лише частково відповідає вимогам кваліфікаційно-професійного рівня працівника сучасного інноваційного промислового підприємства, не схильні фінансувати заходи з навчання, організації практики та стажування студентів, брати участь у обговоренні та вдосконаленні навчальних програм. Питома вага у надходженні позабюджетних коштів вищих навчальних закладів від промислових підприємств в Україні не перевищує 1-2%, основна частка витрат фінансується за рахунок коштів державного бюджету та коштів фізичних осіб (у західних країнах підприємства фінансують 20-60% витрат на підготовку кадрів у вищих навчальних закладах) [13; 16].

Розмір державних стипендій для талановитої молоді залишається на невисокому рівні (від 800 до 2000 грн.) навіть у порівняні з теж невисоким показником середньомісячного розміру заробітної плати працівників у переробній промисловості, що відповідно негативно позначається на їх стимулюючій функції.

Спостерігається негативна динаміка і стосовно чисельності фахівців, які виконують наукові та науково-технічні роботи. За період 1991-2005 рр. відбулося катастрофічне скорочення цих кадрів - у 2,8 рази, в тому числі докторів наук в галузевому секторі науки у 1,95 рази, а кандидатів наук в галузевому і заводському секторах економіки - у 3 і 1,8 разів відповідно. Але динаміка загальної чисельності докторів наук має тенденцію до зростання (за період 1991 - І півріччя 2008 р. у 1,3 рази), що відбувається головним чином за рахунок збільшення даної категорії працівників у академічному і вузівському секторах науки [8, с.40; 9].

Стримує інноваційну діяльність персоналу і нинішній стан захисту інтелектуальної власності в Україні. Хоча кількість придбаних технологій за період 2005-2007 рр. зросла у 4,8 рази, але ці результати були досягнуті переважно за рахунок придбаного устаткування, а не завдяки купівлі ліцензій на використання винаходів, промислових зразків, укладанню угод на придбання технологій. З метою здійснення нововведень у 2007 р. 268 інноваційних підприємств придбали 1438 нових технологій, з яких лише 297 - за межами України. Із загальної кількості технологій 555 було придбано з цілеспрямованим прийомом на роботу кваліфікованих фахівців, 528 - з устаткуванням, 138 - як результат досліджень і розробок, 96 - за договорами на придбання прав на патенти, за ліцензіями на використання винаходів, промислових зразків, корисних моделей, 40 - за угодами на придбання технологій та ноу-хау [8, с. 193]. Аналіз структури ліцензійних договорів свідчить, що більше 60% договорів припадають на виключні майнові права, 30% - ліцензії з використання об'єктів промислової власності і лише 10% - відкриті ліцензії [11, с. 381].

З 1996 р. по 2008 р. обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт в Україні зріс у 7,68 разів, але, якщо провести порівняння з використанням показника питомої ваги обсягу виконаних наукових та науково-технічних робіт у ВВП, то за цей період даний показник погіршився у 1,51 рази.

Статистичні дані свідчать про скорочення, яке торкнулося і кількості впроваджених у виробництво раціоналізаторських пропозицій: у 2007 р. їх використано на 5,2% менше, ніж у 2006 р., у 2005 р. - на 4,8% менше, ніж у 2004 р. Такі показники спричиненні низьким рівнем матеріального заохочення працівників, невисокими обсягами фінансування НДДКР на промислових підприємствах, недосконалою системою реєстрації раціоналізаторських пропозицій, низькими темпами оновлення матеріально-технічної бази підприємств. Раціоналізаторство здебільшого підтримується на великих підприємствах, які мають достатні фінансові, матеріально- технічні ресурси для інноваційної діяльності та патентні відділи. Разом з тим, кількість великих інноваційних підприємств за період 2000-2006 рр. зменшилась у 1,7 рази, а кількість