дисципліною. Отже, проблеми ринку праці необхідно глибше досліджувати та вивчати як прояв, з одного боку, загальних закономірностей, властивих ринковим відносинам, а з іншого - української специфіки формування ринкового середовища. Досліджуючи еволюцію наукових поглядів функціонування ринку праці України, нами було розглянуто кілька підходів їх формування вітчизняними та зарубіжними вченими, з метою глибшого розуміння причин утворення проблем його розвитку та прискорення їх вирішення. Так, У.Я.Садова, Л.К.Семів вважають, що формування і розвиток ринку праці в Україні має правові історичні корені, де криється значний і генетичний, і психологічний потенціал розвитку національного, регіональних ринків праці нашої держави [4, С.18]. В.С.Васильченко теж стверджує, що особливості та етапи формування ринку праці в Україні і стан зайнятості й безробіття є наслідком історичних, соціальних та економічних умов у державі, які склалися не лише в останнє десятиріччя, а й значно раніше [6, С.200]. На думку А.І.Рофе та О.В.Волкової, перший період розвитку
вітчизняного ринку праці - його утворення - почався ще за часів розвитку капіталістичних відносин в дореволюційній Росії, факторами формування якого були: природно-ресурсний; національно-етнічний; економіко-географічний; історичний та демографічний [7, С.305]. Другий період в формуванні ринку праці припадає на перші роки радянської влади. В даному випадку, О.В.Волкова виділяє наступні три періоди розвитку ринку праці. Початок другого періоду розвитку ринку праці відноситься до грудня 1918 року, коли був прийнятий перший радянський кодекс законів про працю. Третій період розвитку ринку праці пов'язаний з переходом в 1921 році до НЕПу, провалом воєнного комунізму та появою радянських бірж праці. Четвертий період розвитку ринку праці пов'язаний із централізованим плануванням та всезагальністю праці як суспільного зобов'язання, закриттям установ праці [7, С.310]. Вченими В.В.Онікієнко, Л.Г.Ткаченко, Л.М.Ємельяненко досліджено, що більшість авторів використовує в роботах поняття «система ринку праці», вживаючи їх у змістовному плані, без відповідного методологічного обґрунтування. У зв'язку з цим, за методологічну основу для пізнання закономірностей розвитку «системи ринку праці», на думку вчених В.В.Онікієнка, Л.Г.Ткаченка, Л.М.Ємельяненко, пропонується використати розроблену сучасними західними вченими «теорію еволюції економіки», яка припускає, що в ході еволюції система набуває нових властивостей, таких як "поєднання єдності і різноманіття", "адаптації і ідентифікації", що дозволяє виявити в ній два види закономірностей: регулюючі, тобто закономірності функціонування, які сприяють стабілізації нинішньої якості системи, та формуючі, тобто закономірності розвитку, що призводять до переходу системи в іншу якість [9, С.66]. В.В.Онікієнко, Л.Г.Ткаченко, Л.М.Ємельяненко, відзначають, що принципи системності слід доповнити еволюційними принципами: самоорганізації; біфуркації; багатовимірної детермінації, без яких неможливо розкрити і пояснити ті глибинні якісні зміни, що відбуваються в економіці та ринку праці [9, С.67]. На думку А.М.Колота, інституційні рамки, форми, механізми, в яких і за допомогою яких функціонує ринок праці, у ході історичного розвитку значно змінилися [10, С.184]. З.П.Бараник наголошує, що в останні роки швидкість змін зовнішнього середовища випереджає швидкість змін внутрішнього середовища, що спричиняє появі питань: адаптації ринку праці до змін зовнішнього середовища та внутрішнього середовища; подолання кризових явищ у його розвитку; підготовка ринку праці до тих змін, що мають відбутися [8, С.18]. Отже, виникла необхідність, по-новому розглянути ринок праці як багатогранне, динамічне і суперечливе явище, щоб більше уваги приділити для його підготовки до змін, що мають відбутися. Тому, «необхідна зовсім інша точка зору на функціонування ринку праці, точка зору, яка б ураховувала вплив зовнішнього та внутрішнього середовища, враховувала вплив цих об'єктивних чинників на функціонування ринку праці та відповідну йому інформаційну базу» [8, С.18].
Сучасний стан ринку праці України характеризується порівняно низьким рівнем безробіття населення, визначеним за методологією МОП (за 2007р. - 6,4% економічно активного населення), тоді як у Європі він сягав 7,1%, а у таких розвинутих країнах як Німеччина, Іспанія, Франція, Словаччина та ін. - відповідно 8,4; 8,3 та 11,3% [12].
Переважна більшість зайнятих українців працювала за наймом в 2007 - 2009 роках, це приблизно 80,7 - 81,4%, а решта - у секторі самостійної зайнятості, дані наведені в таблиці 1 [13] .
Неформальний сектор економіки залишається переважаючим місцем прикладання праці для кожної другої особи з числа зайнятих сільських жителів. Проте серед міських жителів зазначена зайнятість не набула суттєвого розповсюдження завдяки більш широким можливостям знайти роботу [13].
Разом із тим структура зайнятості населення не відповідає пропорціям економічно розвинутих країн, оскільки значна частина працюючих зайнята ще у сільському господарстві та промисловості. Зростання ризиків, пов'язаних зі вступом України в СОТ, поглибленням глобалізаційних процесів, демографічною кризою, несприятливими міграційними процесами, ускладнює ситуацією на вітчизняному ринку праці, загострює існуючі проблеми і породжує нові.
Вступ України в СОТ і світова фінансово-економічна криза, яка розпочалася в 2007-2008 роках, створюють нові умови для розвитку сфери застосування праці. Без активного втручання держави негативні наслідки можуть призвести до зростання масштабів безробіття, погіршення структури системи робочих місць за рівнем оплати та умовами праці, зниження професійно-кваліфікаційного рівня вітчизняних працівників. У цих умовах особливого значення набуває державне регулювання зайнятості начелення оскільки цей показник є одним із провідних, який впливає на розвиток економіки країни та в свою чергу, на вихід зі світової фінансової кризи [14].
На сучасному етапі дослідження проблеми зайнятості залишається досить актуальною, про це свідчать численні праці та статті