H.Павловська, І.Бондар, І.Петрова, В.Близнюк, Ю.Маршавін, М.Махсма, М.Корчун,

I.Моторна, О.Павловсська, Ю.Краснов, О.Терещенко, Н.Гаркавенко.

В своїх працях Е.Лібанова піднімає питання про незареєстровану зайнятість в Україні, про її формування та можливості державного регулювання, а також сегментацію зайнятості в державі [15, С.3]. Удосконалення політики зайнятості населення на основі реальної оцінки вартості робочої сили вивчали Н.Павловска, О.Павловська [16, С.9]. Ю.Маршавін та І.Бондар приділяли увагу нормативно- правовому регулюванню зайнятості населення [18, С.7], а також організаційно- методичним аспектам розробки програми створення додаткових робочих місць [17, С.16]. В.Близнюк висвітлює проблеми управління ринком праці і зайнятості населення в контексті соціальної політики [19, С.3], а І.Петрова економіко-правові засади її забезпечення [20, С.8]. М.Махсма в своїй праці відображає світові тенденції зайнятості населення в умовах глобалізації економіки [21, С.3], а М.Корчун пропонує шляхи підвищення економічної активності та зайнятості молоді на ринку праці України [22, С.35]. І.Моторна пропонує дистанційну зайнятість та вигоди від її використання [23, С.6], також розглядаються О.Павловською та Ю.Красновим вплив доходів та заробітної плати на зайнятість та методологічні основи відтворювального механізму зайнятості населення [24, С.3]. Привертає уваг багатьох дослідників зокрема О.Терещенко і питання перспективи розвитку зайнятості в Україні за адаптації структури економіки до членства в СОТ [25, С.20]. Н.Гаркавенко пропонує напрямки вдосконалення політики зайнятості населення у ринкових умовах [26, С.26]

В теперішні часи Закон України "Про зайнятість населення" принципово по- новому законодавчо закріплює принципові положення про зайнятість населення. В умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Згідно цього закону "Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і таке, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі" [27].

Законодавством можуть бути передбачені й інші категорії зайнятого населення. Законом визначено таку категорію як "безробітні". До такої категорії відносяться працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (інших доходів) у зв'язку з відсутністю підходящої роботи. Обов'язковою умовою визнання таких громадян безробітними є реєстрація в державній службі зайнятості і здатність приступити до праці [27]. У той же час не можуть бути визнані безробітними громадяни віком до 16 років (крім тих, що були вивільнені), які вперше шукають роботу і не мають професії (включаючи випускників загальноосвітніх шкіл), які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи, чи мають право на пенсію. Динаміку кількості зареєстрованих безробітних у 2007-2009 р.р. показано на рис. 1.

Таким чином, законодавчо визнані дві категорії населення, на яких розповсюджуються норми Закону України "Про зайнятість населення" - це "зайняті" та "безробітні". Категорія "трудові ресурси" не входить до таких, які підпадають під норми законодавчого регулювання, а є статистичним поняттям. Це пояснюється конституційно-концептуальними положеннями про добровільність праці та вибір виду діяльності. Тобто на відміну від минулих часів у ринкових умовах праця не є обов'язковою, примусовою.

Вченим Левченко О.М. досліджено, що у статистиці зарубіжних країн поняття "трудові ресурси" не використовують, а використовується поняття "робоча сила". Під терміном "робоча сила" розуміється сукупність осіб не молодших 16 років, працюючих чи зареєстрованих безробітних, крім громадян, які утримуються у виправних установах та психіатричних лікарнях [28, С.10]. У зв'язку з цим Е.Лібанова, спираючись на світовий досвід обліку робочої сили, визначає три принципові відмінності порівняно з існуючим у нас обліком трудових ресурсів:

По-перше, у зв'язку зі старшим контингентом (всі бажаючі працювати чи тільки працюючі).

По-друге, з визначенням можливості участі у трудовому процесі (дієздатність чи працездатність).

По-третє, у зв'язку з фіксацією самого волевиявлення до трудової діяльності (у випадку з трудовими ресурсами - це працездатне населення, а у випадку з робочою силою чи працездатним населенням - це готовність, потяг до оплачуваної трудової діяльності) [29, С.11].

На думку Левченко О.М., доцільно було б також розмежувати реальну робочу силу, тобто зайняту суспільно-корисною діяльністю, та потенційну, як таку, що займається пошуком робочого місця на ринку праці [28, С.11].

Розглядаючи сутність категорій "трудові ресурси" та "робоча сила", Н.Лукашевич слушно, на думку Левченко О.М. зауважує, що за умов становлення та подальшого розвитку ринкових умов перша виявляється малоперспективною, тому що передусім відбиває потреби народногосподарського комплексу в забезпеченні робочою силою. Тоді як категорія "робоча сила" відбиває соціальний бік зайнятості та підхід, в якому пріоритет надається задоволенню потреб людей у трудовій діяльності. Тому можна підсумувати, що подальший розвиток ринкової економіки буде вимагати і відповідного категорійного апарату, за допомогою якого можна було б адекватно відображати ті процеси та основні принципи, за якими вона має функціонувати [28, С.11], [30, С.36]. За цих обставин, дане питання поки що ще не повністю себе вичерпало, а тому є широким полем для подальших досліджень науковців.

Отже, формування ринкових умов на основі заснування різних форм власності визначили новий зміст відносин між зайнятістю населення і таким притаманним ринковим відносинам інституту як ринок праці. Все це свідчить, що зайнятість в сучасній економічній моделі наповнена новим більш повним змістом взаємовідносин людини і суспільства, людини в ринкових умовах. Безумовно це не означає,