УДК 331.522.4:314.186.3. Р.В. Яковенко, викладач

Кіровоградський національний технічний університет

Розвиток системи мотивації праці та поширення її творчого характеру як чинник відтворення людського потенціалу

Стаття продовжує аналіз чинників та механізмів відтворення людського потенціалу, як нової економічної та суспільної категорії. Цього разу звернуто увагу на різні теоретичні підходи щодо мотиваційних установок в процесі розвитку людини, зміни її ролі і місця у виробництві та суспільстві. людський потенціал, науково-технічний прогрес, вільний час, мотивація праці, творча діяльність

Сучасний світ характеризується зростанням інноваційної складової економічної діяльності, новітніми критеріями суспільної ефективності та конкурентоспроможності суспільного виробництва. Визначальним економічним ресурсом, джерелом економічного зростання і суспільного розвитку є людина. Саме людина з її розумовими і творчими здібностями нагромаджує стратегічний потенціал подальшого розвитку сучасної економічної системи. Відтак, метою економічної політики та організації суспільних відносин стає створення умов для усебічного розвитку особистості, посилення її розумових і творчих здібностей.

Складність дослідження людини, як економічної категорії, викликається об'єктивними та історичними чинниками. Традиційно, аналізу підлягав економічний ресурс „робоча сила", який відбивав реалізацію здібностей людини в процесі простої фізичної праці, яка мала масовий та домінуючий характер. Її джерелом була сила м'язів людини, яка є обмеженою, крім того, нагромадження одиниць простої праці спроможне лише до екстенсивного зростання її продуктивності. Поступова автоматизація праці виводить людину з безпосереднього виробничого процесу, перетворюючи її на наладника та керівника, змінюючи зміст та характер процесу праці. Індустріалізація суспільного господарювання на основі застосування досягнень науково-технічного прогресу, поширення розумової і творчої діяльності в процесі поглиблення суспільного поділу праці, зумовлює нагальну потребу застосування нових принципів дослідження ролі людини у виробництві та суспільному житті.

Визначальну роль в сучасних умовах відіграють розумові і психоемоційні ресурси людини, які мають властивість розвитку, зростання, та не обмежуються і не зникають в процесі виконання певних виробничих функцій. Розумова і творча діяльність спроможні підвищувати власну продуктивність без застосування додаткових зовнішніх чинників, лише шляхом особистого самовдосконалення. Тому визначальні характеристики категорії робоча сила втрачають своє економічне значення, і зміна характеру суспільної праці вимагає аналізу нової категорії, яка відбиває сучасні зміни у виробничому процесі.

Окремі аспекти зазначеної проблематики досліджено в працях відомих економістів А. Чухна, М. Семикіної, А. Колота, І. Петрової, та психологів А. Маслоу, К. Гельвеція, С. Занюка тощо. Не дослідженим до цього моменту був аспект розвитку мотивації праці в умовах кардинальних змін в процесі виробництва в умовах науково- технічного прогресу.

Метою цієї статті є теоретико-економічний аналіз змін у мотивах людини до праці, розкриття аспектів розвитку людського потенціалу через мотивацію праці у напрямі прагнення особистості до поширення частки творчості у загальній структурі праці. В якості методологічної бази застосовано методи економічного моделювання, перспективного нормативного прогнозування та порівняння економічного стану розвинутих країн із сьогоденням України. Саме тому багато наведених у дослідженні явищ і тенденцій входитимуть у дисонанс із тим, що ми можемо дійсно спостерігати.

Головним мотивом, що спонукає людину до будь-якої діяльності є потреби. В процесі споживання засобів задоволення потреб, які можуть бути вільними та господарськими (тобто створеними людиною), людина на підставі розумових та аналітичних здібностей здійснює порівняння ступеня задоволення внаслідок споживання тих чи інших товарів. „Всяке порівнення речей між собою мислить увагу, всяка увага - працю, а всяка праця - причину, яка до праці спонукує" - пише Гельвецій [1, С.57]. Причина, яка викликає працю формується відповідно до визначення внутрішнього характеру та самої природи праці.

В процесі тривалого теоретико-економічного аналізу виокремлювалися категорії фізична праця та усі інші види економічної діяльності. Так, решта - відносилась до творчої та розумової праці. Особливо часто така ситуація виникає і зараз при розгляді постіндустріальних моделей людського розвитку. Однак, між розумовою і творчою працею існують суттєві відмінності, і відносити їх до однієї групи, на думку автора, не можна.

Загалом, поширення творчої діяльності містить певні специфічні риси, які мають особливе значення в структурі відтворення людського потенціалу. Так, в структурі економіки із поширенням творчої праці буде зростати частка виробництва в секторах послуг, культури і мистецтв. При цьому соціальну поведінку та обсяги виробництва такими суб'єктами буде складно передбачити, оскільки митці спроможні дарувати свої роботи, уникати спілкування із суспільством. Макроекономічне планування і прогнозування діяльності в цій сфері є марним витрачанням часу, його доречніше здійснювати в середньостроковій перспективі, 3-8 років. Проте однозначно можна сказати, що в процесі збільшення обсягів творчої праці, буде відбуватись відтворення творчого потенціалу, спроможності до передбачення та інших агностичних чинників людського потенціалу. До того ж така діяльність сприятиме поліпшенню та вихованню естетичного смаку, підвищенню загального рівня культури та моральних меж людської поведінки.

Проте, говорячи про творчу працю слід мати на увазі не лише конкретну діяльність в сфері культури і мистецтв, а й враховувати зміни, що спроможні здійснювати особи в процесі виконання звичайних буденних монотонних дій. Спроможність до творчого виконання однотипної роботи існує у певної кількості осіб, але її обсяги можуть суттєво збільшуватись внаслідок зростання обсягів споживання надбань мистецько-культурної сфери, позитивного ставлення до оточуючого середовища, в першу чергу людей, психоемоційного піднесення та інших позитивних психологічних ефектів переливу.

Головною рисою творчої діяльності є вірогідність відсутності мотиву як такого, тобто вона може являти