собою діяльність на рівні інстинкту, що примушує людину виокремити певну частку власної енергії та зробити її доступною для інших або позбутись її. Саме тому не можна казати, що мотивація творчої праці визначається фізіологічними потребами. Створення унікального товару (витвору мистецтва наприклад), у відповідності до економічного закону рідкості, матиме високий економічний еквівалент. Тому в процесі творчої праці можуть зберігатись „традиційні" мотиви, проте не можна стверджувати, що вони є домінуючими.
У ролі мотивів можуть виступати потреби й інтереси, потяги й емоції, установки та ідеали [4, С.116]. Безпосередньо первинні потреби, такі як потреби у продуктах харчування, одязі та житлі, як правило реалізуються в процесі простої фізичної праці, в той же час проста мотивація щодо самовизнання має місце (хоча й не завжди) в процесі розумової праці різного рівня складності. Але чинники, що спонукають до творчості можуть бути взагалі відсутні, мати негативний характер стосовно інших осіб, змінюватись протягом певного відрізку часу багато разів.
Абрахам Маслоу зазначає, що: „...будь-яка поведінка є полідетермінованою, тобто має складну мотивацію" [6, С.76]. При цьому йдеться про наявність водночас декількох стимулів, що визначають справжню мету діяльності людини. Як правило, задля пояснення (а часто і для самовиправдання) своїх дій індивід покликається на соціально бажані й соціально корисні мотиви [2, С.10]. Мотивування - пояснення своїх дій суб'єктом, при цьому переважна більшість мотивів людської поведінки мають егоїстичне внутрішнє наповнення.
Світовий досвід переконує в тому, що в умовах конкурентного середовища будь- яка стратегія підвищення конкурентоспроможності сучасного підприємства приречена на невдачу, якщо механізм її реалізації не передбачає нарощування обсягів інвестицій в людський капітал, стимулювання розвитку творчих здібностей персоналу, гідної оцінки праці [7, С.180]. Велике значення при цьому має рівень усвідомлення важливості рівня прибутків, що отримує підприємство. Авторитетний економіст А. Колот пише, що „мотиваційний потенціал працівника - складова трудового потенціалу, яка
характеризує готовність працівника до максимальної трудової віддачі, розвитку конкурентоспроможності, реалізації в роботі набутих знань, здібностей, умінь, навичок [3, С.17]". Проте, трудовий потенціал є категорією матеріальною, а для характеристики мотиваційного потенціалу, доречніше застосовувати категорію „людський потенціал", як категорію, що поєднує в собі матеріальні та нематеріальні відносини і характеризує сукупність здібностей людини у виробництві та суспільному житті. Мотиваційний механізм економічної діяльності в секторі української економіки має свою специфіку, в тому числі й у матеріально-демографічного напрямку [13, С.102]. Так, процеси кількісного відтворення населення мають враховувати і відтворення здібностей людини, сприяти їх нагромадженню на якісно новому рівні.
Мотиваційний механізм трудової діяльності лише тоді буде ефективним, якщо органічно поєднуватиме інтереси держави, регіонів, підприємств з інтересами працівників, враховуватиме специфіку етапу ринкових перетворень, регіональні особливості національного менталітету, передбачатиме поєднання комплексу економічних важелів і засобів соціального і морально-психологічного впливу, які б спонукали людину до ефективної праці, розвитку своєї конкурентоспроможності [5, С.308]. Проте в умовах поширення творчої діяльності та розумової праці, робітник у зазначеній галузі ефективним може вважати ступінь втілення своїх задумів та самореалізації, а не досягнення суспільно корисного результату.
Академік А. Чухно пише: „Разом з підвищенням якості праці, зміною місця і ролі працівника на виробництві зростає його відповідальність за організацію і функціонування виробничого процесу" [9, С.20]. Відтак нагромаджена відповідальність трансформується у виробничій досвід та моральні якості людини, і, таким чином, відтворюється та нагромаджується людський потенціал.
Щодо психофізіологічних характеристик людини, вони також відіграють не останню роль в творчій роботі та генеруванні і пропозиції ідей. З них можна виділити ті, які негативно впливають на творчі можливості і стоять на шляху реалізації нововведень, і ті, які їх стимулюють. До першої групи належать консерватизм, відсталість, песимізм, страх краху, небажання перенавчатись, інертність, бюрократія, професійна заздрість, недовіра, самозакоханість та ін. Стимулюючими факторами є винахідливість, інтерес до нового, рішучість, готовність іти на ризик, інтелект, креативність, організаторські здібності, ініціативність, лідерство та ін.
На початку ХХ століття приблизно 35% часу свого життя люди працювали. На сьогоднішній день цей показник складає 12-13%. За прогнозами соціологів у майбутньому людина витрачатиме на роботу лише 6% свого життя [8, С.9]. Це свідчить про зміну природи і характеру праці, розвинутий світ в процесі автоматизації суспільного виробництва більшу частку вільного часу витрачає на особистий розвиток та самовдосконалення. Співвідношення між сферою матеріального виробництва і соціальною сферою є не що інше, як обернений вираз рівня продуктивності суспільної праці [11, С.34].
Дедалі більшу роль продовжує відігравати нагромадження досвіду, знань та інформації в межах однієї фірми, що викликає зацікавленість підприємця у збереженні працездатних робітників протягом якомога тривалішого часу. Така потреба має унеможливлювати дискримінацію в прийнятті на роботу молодих жінок, які є потенційним та доволі вірогідним джерелом відтворення людини взагалі та людського потенціалу зокрема.
В умовах прагнення до інформатизації виробничого процесу, необхідною є увага до безпеки не лише в сфері фізичної праці а й розумової діяльності. В другому випадку йдеться про можливість людських втрат внаслідок дослідів, експериментів, а
також внаслідок надмірного захоплення науковою роботою в умовах ненормованого робочого дня, що може призвести до суттєвих втрат здоров'я та виснаження організму.
Утвердження творчого характеру праці, творчої людини у новому суспільстві сприяє подоланню експлуатації - головної причини соціальних конфліктів у межах економічного суспільства [10, С.159]. Трансформація соціальних процесів може включати