Видатки земств поділялись на обов'язкові та необов'язкові. До обов'язкових належали видатки на утримання місцевого управління, мирових суддів, військова

повинність. Держава зобов'язувала земства фінансувати потреби, які не були за своєю природою місцевими, постійно перекладала на земські бюджети загальнодержавні (підвищення окладів чиновників суду, поліції, перебудову в'язниць) або станові видатки (утримання канцелярій предводителів дворянства). Робилося це під приводом нестачі коштів у державній скарбниці.

До необов'язкових видатків земських бюджетів належали видатки на медицину і народну освіту. При цьому при значущій чисельності обов'язкових видатків, держава в свою чергу відповідно до положення відмовлялася від фінансової допомоги земствам. Тож, якщо до проведення земської реформи місцеві установи майже повністю фінансувалися за рахунок коштів урядового бюджету то після 1864 року фінансування всієї адміністративно - господарська діяльності земства у повній залежала від рівня акумуляції фінансових ресурсів з визначених закріплених за земствами дохідних джерел [4, С. 46-48].

Основними дохідними джерелами земського бюджету були: прибутковий податок з нерухомого майна, прибутковий податок з селянських громад, прибутковий податок з земель приватних володінь, прибутковий податок з промислових підприємств, прибутковий податок з деяких видів нерухомого майна у містах, збір за видачу свідоцтв і патентів.

Дослідимо детально статті доходів Єлісаветградського земства в період розквіту земств, а саме з 1866 по 1895 роки.

Вся господарська діяльність земського самоврядування, а саме її фінансування, обов'язково мала бути відображена у кошторисі доходів і видатків земства, адже згідно Положення «витрати можуть бути зроблені земством лише після внесення відповідного предмета до кошторису»[2].

Тож, згідно з кошторисами Єлісавергоадського земства всі доходи земства того часу поділялися на три групи[8]:

- окладні збори;

- не окладні збори;

- різні статті доходів

До першої групи належали надходження з земель та з нерухомого майна. До другої групи: з акцизних свідоцтв на право продажу тютюну; з свідоцтв та білетів на продаж та виробництво; збір з приміщень винокурень та пивоварних заводів та «питейных» закладів було введено у 1969 році одноразово [9], надалі він з'являється тільки з 1880 року; з приміщень заводів та вітряків.

Через постійно зростаючі видатки повітового бюджету та необхідності передачі частини земельного збору до губернського бюджету, станом на 1879 рік на земських зборах було прийнято рішення про необхідність розширення дохідної бази земського бюджету[11], про що було надіслано клопотання до губернської влади. Як результат до складу земських дохідних джерел неокладних зборів було включено наступні: збору та гербового мита мирових суддівських організацій; збір с трактирних приміщень з 1895 року; від штрафів накладених мировими суддями з 1879 по 1882 рік; збір з приміщень винокурень та пивоварних заводів та «питейных» закладів на постійній основі. Також була введена третя група дохідних джерел «різні статті доходів», які включали: пособіє губернії на утримання медичної частини та народно - освітньої діяльності; плата за користування послугами лікарні; від сільських общин на утримання шкіл; пеня з земель приватної власності у 1883, 1985, 1986, 1888, 1889, 1894 та 1895 роках; проценти на земські капітали; кошти на утримання місць арештованих з 1883 року; орендна плата за 1750 дес. земської землі з 1884 року; від земської аптеки з 1892 року; випадкові надходження з 1893 по 1895 рік; надходження від божників за 1893-1894 роки.

Найбільшу питому вагу у доходах земського бюджету за весь досліджуваний період становлять саме окладні збори.

Як видно з таблиці 1 найбільшу питому вагу у доходах земського бюджету Єлісаветградського земства збір з земель становив понад 80 відсотків загальної суми доходів у 1866 році - 82,3 %, у 1873, 1874 та 1879 роках - 82,8%, 85,9 %, 82,7% відповідно. З 1880 питома вага цього збору значно зменшується, що зумовлено передачею частини надходжень від цього податку до губернського бюджету. В середньому за період з 1880 по 1895 роки питома вага збору з земель становить 58,4 %, з найменшим значенням у 1887 та 1889 році 51,0 та 50,4 відсотків відповідно.

Що стосується збору з нерухомого майна, то за досліджуваний період середнє значення питомої ваги у доходах земського бюджету становить 10,0%. З максимальним значенням у 1866 році - 14,7 % та найменшим у наступний 1867 рік - 5,1 %.

Аналіз надходження неокладних зборів до бюджету Єлісаветградського земства доцільно проводити окремо у два періоди: перший з 1866 по 1879 роки та другий з 1880 по 1895 роки через суттєві розбіжності в їх переліку.

У період з 1865 по 1879 роки найбільшу питому вагу займають доходи з акцизних свідоцтв на право продажу тютюну, збір було введено у 1866 році. Найбільш суттєвою ця стаття була у 1867 та 1868 роках, та становили 17,7 та 18,1 відсотків відповідно.

Надалі показник мав стійку тенденцію до зниження до 6,9 відсотків у 1879 році та 4,4 відсотків у 1895 році. З приміщень винокурень, пивоварних та питних закладів у період до 1880 року було введено тільки у 1869 році та він складав 5,1 % загальної кількості коштів земського бюджету (4256 руб.) У 1880 році ця стаття доходів знову з'являється та зменшується у майже 2 рази і складає 2,5 % загальних доходів земського бюджету. Стаття доходів від збору з приміщень заводів та вітряків введена у 1867 році