У сільському господарстві визначення витрат регламентується відповідними нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку, зокрема П(С)БО 16 „Витрати", а також Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств № 132 від 18.05.2001 р.

При калькулюванні витрат на виробництво біогазу та біодобрив вихідною сировиною є гній. Відповідно пункту 9.2 та Додатку 2 Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств вартість гною, одержаного від групи тварин, визначається виходячи з нормативно-розрахункових витрат, витрат на його прибирання та доставки до місця зберігання вартості підстилки. У їх склад входять затрати на підстилку та нормативно-розрахункові витрати на видалення гною, які включають: амортизацію та поточний ремонт пристроїв для видалення гною з тваринницьких приміщень, транспортування та витрати на зберігання гною і сечі в гноєсховищах. При визначенні собівартості тваринницької продукції вартість її побічної частини (гною), віднімається.

Аналогічний підхід можливо було б використати і при визначенні витрат на виробництво біогазу та органічних біодобрив, однак при цьому необхідно врахувати специфічний характер самого технологічного процесу біоенергетичної утилізації гною.У тваринництві біогаз безпосередньо отримуються із гною у процесі його анаеробного зброджування в спеціальних установках - метантенках (біореакторах), а біодобрива - як залишкову продукцію після їх знезараження в твердому і рідкому виді.

Однак, якщо при виробництві молока, яловичини та гною витрати на ці види продукції можна чітко розмежувати, то у випадку із оцінкою продукції біоенергетичної переробки гною виникають певні проблеми.

По-перше, оскільки гній є побічною продукцією тваринництва за визначенням, то

одержувана в процесі його анаеробного зброджування продукція відноситься до такої, що пройшла промислову переробку. Логічно припустити, що оцінка даної продукції має відбуватися із урахуванням усіх витрат, що були понесені на її отримання.

Основною методологічною проблемою при визначенні собівартості виробництва біогазу та біодобрив, що до цього часу є невирішеною, залишається питання розподілу витрат між цими видами продукції. Від того, яким чином ці витрати будуть розраховані та розділені, залежить не лише собівартість виробництва продукції, але й економічна ефективність і конкурентоспроможність самої біоенергетичної технології утилізації гною. Адже виробництво біогазу (у перерахунку на еквівалент природного газу) буде економічно доцільним лише за умов, якщо його собівартість буде значно меншою порівняно із ринковою ціною природного газу.

З іншої сторони утилізація гною у біогазовій установці може проходити два цикли переробки. Перший - це безпосередньо виробництво біогазу та органічних біодобрив, другий - використання біогазу для виробництва тепла і електроенергії, або його очищення та отримання в подальшому біометану і діоксиду вуглецю. Відтак собівартість продукції потрібно рахувати, виходячи із технологічних умов та з врахуванням видів продукції, що можуть бути одержані в процесі біоенергетичної переробки гною.

Оскільки в економічній науці зазначена проблема досліджується чи не вперше, то виникає необхідність уточнення певних її аспектів.

Біогаз і біодобрива - це продукти, отримані в процесі промислової переробки гною в біогазовій установці. Після отримання біогазу він може бути використаний для виробництва електричної та теплової енергії в когенераційній установці, або ж після відповідного очищення в якості газоподібного палива - біометану. При очищенні біогазу крім метану також одержують ще один цінний продукт - діоксид вуглецю С02.

Як вже зазначалося, визначення собівартості виробництва біогазу і біодобрив слід проводити із врахуванням того факту, що отримана продукція вже не є побічною, оскільки пройшла цикл переробки. Тому її слід віднести до 10 пункту зазначених вище рекомендацій, що має назву: „Калькулювання собівартості продукції підсобних (промислових) виробництв". Однак в даному пункті жодним чином не згадується про біогаз чи біодобрива.

Вважаємо за доцільне рекомендувати внести зміни і доповнити даний пункт наступним підпунктом, де дати визначення видам продукції, що можуть бути отримані в процесі промислової переробки гною в біогазовій установці, або ж після його очищення чи когенерації. Його слід викласти наступним чином:

10.14. У процесі переробки гною в біогазовій установці калькуляція собівартості одержуваних видів продукції здійснюється в два етапи: спочатку усі витрати, що понесені впродовж року на утримання та експлуатацію обладнання, в т. ч. вартість гною, затрати на оплату праці, амортизацію і ремонт, та інші витрати розподіляються рівними частками на основні види продукції - біогаз та тверді і рідкі біодобрива (коефіцієнт 0,33). Після цього усі витрати ділять на кількість продукції окремого виду, і таким чином визначають собівартість виробництва 1000 м біогазу, 1 тонни твердих

З біодобрив та 1 м рідких біодобрив.

На другому етапі при спалюванні біогазу в когенераційній установці і виробництві електроенергії та тепла собівартість 1 кВт-год, 1 ГКал визначається шляхом ділення усіх витрат на утримання обладнання і вартості біогазу за собівартістю на кількість отриманої відповідно продукції. Розподіл витрат на електроенергію і тепло доцільно проводити за коефіцієнтом питомої ваги кожного із видів продукції у загальному випуску енергії (з переведенням різних її видів в показник кВт-год.).

За умов використання біогазу для виробництва метану або газоподібного палива та діоксиду вуглецю СО2, собівартість визначають шляхом поділу усіх витрат на кількість одержуваної продукції. При цьому усі витрати розподіляються