УДК 330.142.211.4

Н.А. Іщенко, ст. викл., канд. екон. наук

Кіровоградський національний технічний університет

Особливості формування амортизаційної політики підприємства

У статті розглянуто особливості формування амортизаційної політики підприємства. Визначено фактори, які впливають на формування амортизаційної політики підприємства. Здійснено порівняльний аналіз амортизаційних відрахувань, нарахованих за прямолінійним та податковим методами. Запропоновано напрями удосконалення амортизаційної політики з метою фінансового забезпечення прискорення процесів оновлення основних фондів та впровадження сучасних технологій. амортизаційна політика, основні засоби, прямолінійний та податковий метод нарахування амортизації, норми амортизаційних відрахувань

Постановка проблеми. В сучасних умовах розвитку економіки України важливе значення мають наступні процеси: збільшення внутрішніх джерел коштів підприємства, необхідних для інвестування виробничо-господарської діяльності і оновлення матеріально-технічної бази та збільшення надходжень до державного бюджету. Значний вплив на зазначені процеси здійснює амортизаційна політика, яка проводиться як на рівні держави, так і на рівні окремих підприємств. Тому особливої актуальності набувають проблеми формування амортизаційної політики, спрямованої на інтенсифікацію відтворення основного капіталу, враховуючи гнучку систему методів нарахування амортизації та ефективного контролю за використанням амортизаційних коштів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню проблем формування амортизаційної політики приділяли увагу такі вітчизняні вчені, як Л. Городянська, Г. Кірейцев, П. Орлов, С. Орлов, І. Чалий, М. Чумаченко та інші. Проте проблема формування виваженої та ефективної амортизаційної політики потребує подальшого дослідження.

Мета статті. Метою є дослідження особливостей формування амортизаційної політики підприємства.

Виклад основного матеріалу. Амортизаційна політика підприємства в певній мірі відображає амортизаційну політику держави. Вона базується на встановлених державою принципах, методах та нормах амортизаційних відрахувань.

Амортизаційна політика підприємства представляє собою складову частину загальної політики управління операційними необоротними активами, яка полягає в індивідуалізації рівня інтенсивності їх оновлення у відповідності із специфікою їх експлуатації в процесі операційної діяльності [1, С. 243].

В процесі формування амортизаційної політики підприємства враховуються наступні основні фактори:

а) обсяг задіяних основних фондів та нематеріальних активів. Вплив амортизаційної політики на кінцеві фінансові результати його діяльності збільшується пропорційно росту обсягу власних основних фондів та нематеріальних активів;

б) методи оцінки основних фондів та нематеріальних активів, що використовуються. Здійснювана індексація основних фондів несе періодичний характер і не в повному обсязі відображає збільшення цін на них. В цих умовах амортизаційні відрахування не відображають повний фактичний знос цих активів та втрачають своє реноваційне значення. Заниження розміру реального зносу призводить до формування надлишкової фіктивної суми прибутку та вилученню у підприємства додаткових засобів у вигляді сплаченого податку на прибуток;

в) реальний строк використання амортизованих активів. Встановлений в процесі розробки норм амортизації середній строк використання основних фондів повинен конкретизуватися на кожному підприємстві з урахуванням особливостей їх використання в операційній діяльності. Це відноситься і до нематеріальних активів, що використовуються, корисний строк служби яких підприємство встановлює самостійно (але не більше 10 років);

г) дозволені законодавством методи амортизації. Стандарт П (С) БО №7 "Основні засоби" визначає п'ять методів, які дозволяють використовувати при нарахуванні амортизації: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий. Крім того, дозволено використовувати метод амортизації, передбачений податковим законодавством;

д) склад та структура основних фондів, що використовуються. Методи амортизації диференціюються в розрізі активної та пасивної частин основних фондів;

е) темпи інфляції. В умовах високої інфляції постійно занижується база нарахування амортизації, а відповідно і розміри амортизаційних відрахувань. Крім того, інфляція справляє негативний вплив на реальну вартість накопичених засобів амортизаційного фонду;

ж) інвестиційна активність підприємства. Вибір методів амортизації в значній мірі визначається рівнем поточної потреби в інвестиційних ресурсах, готовністю підприємства до реалізації окремих інвестиційних проектів.

Врахування цих факторів дозволяє підприємству вибрати відповідні методи амортизації окремих груп операційних необоротних активів, які в найбільшій мірі відображають специфіку їх використання в операційному процесі.

Згідно з П(С)БО №7 метод нарахування амортизації основних засобів обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід його використання. Обраний метод повинен сприяти прискоренню відновлення основних засобів, визначення реальної величини прибутку, найкращим чином враховувати усі фактори, що пов'язані з об'єктами основних засобів.

На аналізованому підприємстві амортизацію об'єктів основних засобів нараховують прямолінійним методом:

- будівлі та споруди, виходячи зі строку корисного використання 50 років;

- машини та устаткування - 5 років;

- інші об'єкти основних засобів - 5 років.

При використанні прямолінійного методу амортизована вартість об'єкта основних засобів, списується рівними частинами протягом цього терміну його корисної експлуатації.

Річна сума амортизації визначається діленням амортизованої вартості на термін корисного використання об'єкта:

Згідно даних табл. 1 сума амортизаційних відрахувань в 2007 році порівняно з 2006 роком зменшилася на 85,5 тис. грн., а в 2006 році порівняно з 2005 роком на 302,0 тис. грн., що веде до зменшення витрат на виробництво продукції.

Отже, характеризуючи метод прямолінійного списання, не можна не відзначити його переваги у простоті розрахунків та рівномірності розподілу сум амортизації між обліковими періодами, простоті розрахунків. Його використання особливо доцільно, коли ступінь експлуатації об'єкта основних засобів у кожному звітному періоді залишається незмінною. Він передбачає практично рівномірний спад економічної корисності об'єкту із року в рік. Але ж недоліком такого методу є те, що при його використанні не враховується моральний знос, а також не робиться реальна оцінка виробничої потужності основних засобів у різні роки експлуатації. Практика показує, що знос машин збільшується у перші роки їх