в тому, що фінансування соціальних виплат здійснюється за рахунок загальних податків. Допомога надається незалежно від сплачених раніше внесків, сторонні доходи або майновий стан одержувача допомоги не враховується. Система соціального забезпечення, побудована на принципі забезпечення, залежна від стану державного бюджету та від політичної мети уряду, який перебуває при владі. Система, що побудована на фінансуванні із джерел платників податків, не завжди може працювати стабільно. При перевантаженнях державних фінансів (наприклад, під час фінансової кризи) або ж у напружені для бюджету моменти можуть бути затримки чи навіть зменшення розмірів соціальних виплат, інші негативні наслідки.
Принцип опіки (допомоги) характеризується тим, що соціальна допомога зорієнтована на індивідуальну нужденність одержувача, а фінансування здійснюється із бюджету. Розмір допомоги не залежить від раніше сплачених внесків. Однак допомога надається лише у випадку неможливості для одержувача самостійно вийти із скрутного становища за рахунок власних доходів і майна.
Всі три принципи організації соціальної безпеки в країнах з ринковою економікою займають у соціальній політиці своє місце. Їх не можна протиставляти один одному. Лише завдяки поєднанню цих принципів, взаємодії страхування, забезпечення та опіки система соціального забезпечення в цілому здатна ефективно виконувати свої завдання.
Відповідно до Основ законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ухвалених у січні 1998 року, в Україні мало бути п'ять видів соціального страхування:
а) пенсійне;
б) на випадок безробіття;
в) у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
г) від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
д) медичне.
Нині діють перші чотири програми
Одним із інформаційних джерел, необхідних для прийняття управлінських рішень щодо формування завдань, стратегій та заходів подальшого реформування соціальної політики та системи соціального захисту, є соціально-демографічні обстеження з питань базової захищеності населення, що проводились органами державної статистики України за підтримки Міжнародної організації праці та ПРООН. Отримана інформаційна база за результатами декількох раундів вищезазначених обстежень стала необхідною частиною для формування системи соціального моніторингу як складової механізму інформаційного забезпечення соціальної політики держави.
Базовим державним соціальним стандартом у сфері доходів населення визначено прожитковий мінімум, який затверджується законом і на основі якого визначаються розміри мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, розміри інших видів соціальних виплат. Прожитковий мінімум застосовується також для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення державних соціальних програм.
Опитування виявило, що мінімальний середньомісячний грошовий дохід на одного члена сім'ї, який би гарантував достойне існування, майже в 3 рази перевищує офіційно встановлений прожитковий мінімум. Більше половини респондентів мають середньодушовий сукупний доход на рівні, нижчому за офіційно встановлений прожитковий мінімум.
Результати даного обстеження ще раз підкреслили досить значний рівень безробіття серед населення. Серед опитаних безробітних допомогу по безробіттю у розмірі майже всього попереднього заробітку одержували 6,4% зареєстрованих безробітних, більше ніж 50% заробітку - у 30,2%, приблизно 50% - у 33%, від 25 до 49% - у 18,5% та менш ніж 25% - у 11,9%.
Питома вага працюючих, які вважають умови своєї роботи небезпечними або дуже небезпечними становить 23,7%.
Відстежити соціальні загрози, визначити тенденції їх впливу на людину, а також оцінити ступінь соціальної захищеності через реалізацію соціальних потреб, інтересів, прав людини й можливостей їх реалізації вкрай необхідно для формування якісних та ефективних управлінських рішень на державному та регіональному рівнях:
- вирішення проблем зайнятості населення і обґрунтування механізмів регулювання на ринку праці України в умовах СОТ як важливих факторів конкурентоспроможності економіки: відповідна соціально-економічна політика щодо продуктивності праці, підвищення якості робочих місць, відповідного рівня заробітної плати, програми щодо підвищення якості трудового потенціалу з відповідною професійною освітою, захисту від безробіття;
- здійснення заходів, спрямованих на повернення незайнятого населення до суспільно-корисної діяльності, започаткування власної справи і т. ін;
- удосконалення форм і методів діяльності органів місцевої влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення зайнятості населення у сільській місцевості, зокрема, запровадження програмно-цільових підходів щодо розвитку продуктивних сил на селі, активізації підприємницької діяльності та підвищення економічної активності сільського населення;
- на основі міжнародних норм та досвіду розвинутих країн введення в Україні диференційованого розміру мінімальної заробітної плати. Можливі два підходи щодо вирішення цього питання:
1) встановлення диференційованих рівнів мінімальної заробітної плати відповідно до диференціації регіональних фактичних прожиткових мінімумів;
2) диференціація мінімальної заробітної плати в сільських поселеннях до 85% від прожиткового мінімуму;
- подальший розвиток пенсійної системи України і, зокрема, запровадження накопичувальної системи, його вплив на фінансовий стан системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та напрацювання пропозицій щодо заходів подальшого розвитку пенсійної системи;
- запровадження та ефективне функціонування обов'язкових професійних пенсійних систем в Україні;
- підвищення ефективності системи соціальної допомоги, визначення потреби в бюджетних коштах на надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям;
- розробка прогнозу створення робочих місць у регіонах на основі інноваційної моделі розвитку та визначення впливу соціально-економічних чинників на розширення сфери застосування праці;
- реформування адміністративної системи соціального страхування через: створення єдиної системи збору та обліку страхових внесків і запровадження єдиного соціального внеску ; перерозподіл структури страхових внесків до фондів соціального страхування між роботодавцями та працівниками з одночасним підвищенням розміру заробітної плати; звільнення системи соціального страхування