у зближенні своїх систем освіти з європейськими (Чехії, Словаччини, Угорщини, Польщі, Болгарії й навіть Румунії).
Нові законодавчі акти, зміни в економіці, у самому світі припускають створення системи наукового управління галуззю на основі пізнання закономірностей її розвитку, об'єктивних і суб'єктивних причин. Ці причини впливають на досягнення мети - одержання міцних знань і професійних навичок. Така система, спираючись на чинне законодавство, повинна передбачати творчий підхід до управління в процесі здійснення державних і регіональних програм.
Необхідність застосування світових здобутків менеджменту в українське середовище як інтегрованого знання, отриманого шляхом узагальнення різних національних шкіл менеджменту та різних національних економічних моделей і їх переформатування під наше світобачення є нагальною потребою часу. З одного боку, бачимо, що в різних капіталістичних країнах існують різні моделі устрою соціально- економічних відносин, а з іншого боку, - у цих країнах люди мають високий рівень життя. Наприклад, американська і шведська економічні моделі є протилежними, але і в США, і в Швеції рівень життя є дуже високим. Свого часу Японія створила свою модель менеджменту, яка є вирішальним фактором успіху японців в конкуренції на світовому ринку. Так і нам слід адаптувати світовий менеджмент до своїх національних особливостей. Висхідною пізнавальною базою для творення українського освітнього менеджменту має служити "українська світоглядно-натуралістична традиція, представниками котрої у першій половині XIX ст. були М. Максимович, Д. Веланський і М. Гоголь" [2, с.193].
Дослідження вітчизняної теоретичної спадщини наших учених-дослідників С.Подолинського, І. Франка, І.Вернадського, М. Туган-Барановського, С. Слуцького та ін. показали, що оригінальні ідеї народилися на рідному ґрунті і відображають українську світоглядно-натуралістичну традицію в господарській діяльності. У них об'єктивні чинники прослідковуються в поділі результатів суспільної праці. Міркування про традиційний менеджмент показують, що існуючі теорії менеджменту можна поділяти за двома методологічними підходами, кожний з яких відображає інше пізнання природи життєдіяльності організації:перший - від об'єкта (передбачає створення і функціонування системи менеджменту, виходячи з конкретних об'єктивних виробничих цілей і завдань виконавців. І тут потреба вирішення виробничих завдань є першопричиною функціонування організації, а система менеджменту є наслідком і покликана розв'язувати ці виробничі завдання). Інший - від суб'єкта є протилежний першому і полягає у створенні і функціонуванні системи менеджменту для виконання суб'єктивних рішень керівників організації, де управлінська надбудова є першопричиною, а наслідком - реалізація прийнятих рішень. Практика засвідчує, що ці рішення можуть і не мати об'єктивної необхідності, тобто можуть бути не корисними для організації, можуть завуальовано творити тіньову діяльність.
Досліджуючи теорії менеджменту на предмет їх об'єктивності, можна стверджувати, що деякі з них (теорія "X-У" Дугласа Мак Грегора чи "Управління за цілями" Пітера Друкера) реалізують об'єктивний підхід, а проектування організації через
"...поділ її по горизонталі на широкі блоки, потім встановлення співвідношення повноважень різних посад і визначення посадових обов'язків конкретним особам..." реалізує суб'єктивний підхід і не має нічого методологічного, а є дуже абстрактними суб'єктивними порадами [3, с. 332].
Шлях європейської та світової інтеграції, обраний Україною, підсилює необхідність модернізації усіх сфер суспільного життя і, насамперед, освітньої галузі, яка в сучасних умовах стає провідним генератором суспільних змін. Процес модернізації освіти в Україні передбачає формування якісно нової системи освітнього менеджменту, яка б відповідала вимогам часу і враховувала б як міжнародний досвід у цій сфері, так і специфіку вітчизняних соці о кул ьту р н и х умов. Адже при якісному оновленні системи освіти, що здійснюється за якісно нових соці о кул ьту р них умов, не можна застосовувати ті ж самі організаційно- управлінські засоби, методи, форми, що і в попередній історичний період розвитку освіти. Саме ор га н і за ці и н о-у п ра в л і н с ь кі інновації виступають основою і передумовою будь-яких кардинальних змін системи і є визначальним чинником переводу системи у якісно інший стан. До освітніх інновацій належать у:*
навчанні - ті, які якісно покращують мотивацію учасників навчального процесу і вносять зміни у взаємини між суб'єктами освітніх послуг, перетворюючи їх на партнерські;*
вихованні - ті, що формують в споживачів особистісні цінності у контексті із загальнолюдськими;*
управлінні - ті, що створюють умови для прийняття керівником самостійного оперативного й ефективного управлінського рішення.
Однією з таких умов, що сприяє прийняттю керівником освітньої системи ефективного рішення є сприйняття наукових засад менеджменту освітніх інновацій, мета якого полягає у реалізації сукупності організаційно-управлінських, соціально-економічних і соціально-культурних цілей [1,с.102]. А саме:
- створення якісно нової системи (або технології) управління закладом освіти; єдиного інформаційного поля для учасників навчально-виховного процесу; вироблення системи оцінювання ефективності діяльності всіх структурних підрозділів закладу освіти; розробка системи контролю та зворотного зв'язку; розробка ринкових механізмів взаємодії суб'єктів педагогічної діяльності; якісна побудова зв'язку в системі «освіта - наука - виробництво» (організаційно-управлінські цілі)]
- створення позитивного іміджу закладу освіти; суттєве оновлення матеріальних фондів; накопичення бази даних про педагогічні інновації; створення привабливого інвестиційного клімату та здорового конкурентного середовища (соціально-економічні цілі);
- підвищення доходів учасників інноваційного процесу; побудова «відкритої» соціально-педагогічної системи; пріоритетність гуманних відносин між учасниками навчально-виховного процесу; закріплення демократичних засад у всіх сферах діяльності; інтеграція у міжнародний освітній простір; підвищення кваліфікаційного рівня співробітників у міжконкурсний період; підвищення рівня ділової активності членів колективу (соціально-культурні цілі).
Висновок. Отже,