Підвищення ефективності депозитної політики банків України необхідно починати з удосконалення банківського законодавства, а саме:

- ухвалення Верховною Радою України Закону «Про ощадну справу», який дозволив би забезпечити правову основу його організації і розвитку з урахуванням сучасних вимог;

- банківське законодавство має відображати всі форми відносин банків з органами державної влади і управління, з НБУ, а також між собою і клієнтурою. Банківські закони мають мати характер прямої дії для того, щоб звести до мінімуму втручання органів управління в діяльність банків;

- необхідне вдосконалення системи банківського ліцензування з метою усунення монополізму в діяльності банків, а також вирівнювання умов конкуренції між ними;

- для забезпечення повноти банківського законодавства, норми, що належать до банківської діяльності, необхідно включати до законодавчих актів з регулювання інших сфер діяльності;

- при вдосконаленні податкового законодавства необхідно зважати на специфіку банківського сектору і зацікавити його в розширенні своєї діяльності і підвищенні фінансової стійкості, тому що створення ефективної системи оподаткування є важливим напрямом регулювання банківського сектору.

Акцентуючи увагу на необхідності вдосконалення банківського законодавства, вважаємо, що потрібно починати не з внесення змін до законів і нормативних актів, а з використання всіх можливостей вже чинного вітчизняного законодавства. На наш погляд, існуючі законодавчі норми відкривають широкі можливості для вирішення цілого спектру питань у рамках розробки і упровадження ефективної ощадної політики держави.

Крім того, НБУ необхідно звернути увагу на створення економічних передумов для активізації процесу залучення довгострокових коштів населення. Тому особливої актуальності набуває питання нарощування капіталу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Шляхи вирішення даної проблеми полягають в такому:*

необхідно збільшити кількість джерел формування коштів фонду, а також встановити норму відрахувань і для НБУ;*

кошти фонду можуть бути розміщені не тільки в державні, але і в іпотечні цінні папери;*

необхідно упровадити диференційовані ставки по вкладах банків до Фонду гарантування.

Одним із пріоритетних напрямів підвищення ефективності депозитної політики банку є вдосконалення структури банківського сектору і розвиток внутрішньогалузевої конкуренції. З метою підвищення конкурентоспроможності українських банків у світлі інтеграції до Євросоюзу доцільним є створення програми структуризації і консолідації банківської системи, підвищення рівня її капіталізації.

Що стосується ставок по депозитах, то вони в Україні однозначно мають знижуватися. Це ненормальне явище, коли в економічно розвиненій країні вигідніше відкривати депозит, ніж займатися підприємницькою діяльністю. Основною метою депозитних вкладень є перенесення вартості грошей у часі, а не отримання доходу. Тобто ставка по депозиту теоретично не має перевищувати рівень інфляції у країні. Понизити процентні ставки вдасться тільки тоді, коли рівень інфляції буде достатньо низьким, а національна грошова одиниця - достатньо стабільною.

Після викладу рекомендацій щодо поліпшення ефективності депозитної політики на рівні держави, звернемося до розгляду можливих варіантів вирішення даної проблеми на рівні самих банків. Кожен банк повинен мати власну депозитну політику, вироблену з урахуванням специфіки його діяльності і критеріїв оптимізації даного процесу.

Підвищення ефективності депозитної політики можна досягти шляхом активного використання зарубіжного досвіду організації заощаджень населення. Особливу увагу слід приділяти організації і впровадженню накопичувальних інвестиційних схем, зокрема пенсійних рахунків, рахунків на оплату навчання, купівлю житла, а також підвищенню ролі банків у здійсненні договірних операцій, зокрема управлінню пайовими фондами. Досвід зарубіжних банків цікавий також з точки зору обслуговування корпоративних клієнтів. На особливу увагу заслуговує чіткий перебіг внтурібанківських процедур, що дозволяє досягти оперативності при продажу банківських послуг і скорочує операційні витрати, тоді як робота більшості українських банків з корпоративною клієнтурою часто заснована на ексклюзивному підході, що знижує якість послуг і доходи банку в цілому.

Треба визнати, що вітчизняна банківська система, яка розвивається швидкими темпами сприйнятлива до зовнішніх змін і легко підлаштовується під нові вимоги ринку, виявляючи свою кон'юнктурність. Тому, враховуючи широке впровадження в банківську практику таких новітніх технологій, як інтернет-банкінг і телебанкінг, сучасним фінансовим установам для підтримки своєї конкурентоспроможності необхідно скорочувати витрати на персонал, техніку, оренду великих приміщень. У таких обставинах зміниться структура банківської системи, тобто поряд з традиційними відділеннями банків значну роль відіграватимуть високотехнологічні електронні центри, які за допомогою сучасних комунікативних систем пов'язують клієнта з операційною системою банку.

Подальший розвиток вищезазначеної тенденції може звести нанівець один із найважливіших на сьогодні чинників вибору клієнтом банківської установи, який полягає в територіальній близькості. Йдеться, по суті, про нівелювання такої традиційної конкурентної переваги, як тривалі особисті контакти з клієнтами, оскільки нові комунікаційні технології замінять традиційні канали спілкування, що відкривають можливості долати будь-які територіальні і часові обмеження в буквальному розумінні.

При моделюванні депозитних операцій і побудові власної внутрішньої моделі депозитної політики банку автор порадив би як один з основних показників економічної ефективності ощадної стратегії, що проводилася, використовувати величину економічної прибутковості. Даний показник розраховується