Максимізація критеріїв економічності за допомогою використання показників доходів, створеної нової вартості, більш повно буде забезпечувати значне зростання матеріального виробництва і додаткової вартості, при тому з мінімальними матеріальними, трудовими та грошовими витратами.

Економічні критерії, які нині використовуються для оцінки економічного розвитку матеріального виробництва, в цілому класифікуються за групами: об'ємні, трудові, фінансові, матеріальні (у частині матеріально-технічного постачання і збуту).

Останніми роками на промислових підприємствах або збільшується, або зменшується кількість додаткових показників. Це робиться, в основному, з метою посилення чи централізації інформаційних систем, в залежності від можливостей використання економіко - математичних методів менеджменту, а також в залежності від характеру діяльності підприємств, широти їх господарської самостійності, ініціативи і відповідності в виконані напрямів, які взяли на себе окремі бізнесмени та володарі (державні та недержавні) господарюючих суб'єктами, власники чи органи державного управління

Освоєння економічних законів ринку, вимоги конкурентної боротьби докорінно змінили тактику та стратегію менеджменту, привели до пошуку та застосування нових критеріїв оцінки результативності функціонування виробничих структур. Тому й потрібно змінювати систему оцінки результатів діяльності.

Тому, нова ситуація, яка склалась на, так би мовити, „нових" підприємствах, тепер вже приватизованих, і державних, обумовила необхідність оцінювати результати кінцевої діяльності з допомогою визначення в системі виробленої продукції нової її вартості.

Всі пропоновані критерії економічності виробництва, висунуті економістами, умовно може бути зведено до чотирьох груп.

До першої групи увійшли пропозиції авторів, які акцентують увагу на ступінь насичення товарного ринку; до другої - віднесено пропозиції щодо застосування вартісних агрегатних і синтетичних показників; третьої - пропозиції щодо ширшого використання показника маси прибутку або рентабельності, а до четвертої - пропозиції, які пов'язані з показником продуктивності праці, що висувається як основний критерій економічності виробництва.

Обрання в якості одного із елементів економічної моделі ефективності виробництва показника ресурсів підприємства (авансованого капіталу засобів виробництва і фонду заробітної плати) виправдане цілим рядом обставин. Але нічим не виправдано використання прибутку в цьому показнику, який неповністю характеризує економічний наслідок господарювання.

Всі заходи, що проводяться господарюючими ланками щодо вдосконалення організації праці і виробництва, здійснення режиму економії, знаходження внутрішніх резервів ефективнішого використання устаткування, вдосконалення того, що діє, і впровадження нової техніки, підвищення продуктивності праці, економії сировини і матеріалів, палива, енергії тощо знаходять відображення результату в формі доданої вартості підприємств.

Не на користь прибутку говорить факт, що він не є повним джерелом, використовуваного в системі економічної оцінки виробництва. З прибутку формується не більше 15 - 20 відс. на додаткові форми оплати праці, приблизно така ж частина йде на подальший розвиток виробництва, значна частка направляється до бюджетів, й практично, часто, зовсім нічого не виділяється на соціально-культурні заходи і житлове будівництво.

Тому нині не через прибуток, а через створення достатнього рівня валової доданої вартості може успішно здійснюватись ефективний зв'язок фінансово - економічних результатів роботи підприємства з механізмом створення реальних умов всебічного здійснення всіх заходів розвитку. Так як чим більшою є створена нова вартість, валовий дохід, тим вищі можливості розвитку самого підприємства, тим вище рівень матеріального добробуту найманих працівників. І, безумовно, чіткість, повнота й своєчасність розрахунків та платежів, формування бюджетів.

Зазначене показує, що необхідно формувати новий ефективний механізм державного менеджменту зростання нової вартості. В умовах ринку склалися всі необхідні економічні умови, щоб на самому високому, державному рівні запровадити механізми державного менеджменту прискореного збільшення створеної нової

вартості, валових доходів підприємств, галузей економіки й в цілому країни.

Це вимагає по - новому розраховувати рентабельність виробництва. Тобто, рентабельність за новою вартістю слід відносити до ресурсів виробництва, що відкриє нові можливості для маневрування ними, дозволить досягати максимальної економічності виробництва

В даному випадку валову додану вартість слід розраховувати як різницю між вартістю виробленої продукції та витратами на проміжне споживання. Цінним у формулі, на нашу думку є те, що показник економічності може бути співрозмірним не лише на однакових за технологією підприємствах, але й на рівні галузі та держави в цілому.

Використовуючи інформацію національної статистики України, ми зробили деякі розрахунки економічності виробництва по промисловості України за п'ять років, 2005 - 2009. Можна переконатись, що показники ефективності, фактично, не знижуються. Між тим, матеріали державної статистики України свідчать, що така тенденція супроводжується відчутним скороченням обсягів виробництва продукції в натуральних величинах. А власне "стабільність" створюється за рахунок постійного зростання індексів інфляції. Індекси цін в окремі роки, до попереднього року, зростали на 17,3 - 35,3 відсотків.

Тому й робиться висновок про те, що критерієм ефективності виробництва має бути максимізація об'єму зведеного доходу, який нами прийнято в грошовій формі, як сума внутрішньої доданої вартості по відношенню до функціонуючих в процесі виробництва вартості ресурсів робочої сили і виробничого капіталу.

Дотримуючись концепції доходу до ресурсів, що беруть участь в його створенні, ми разом з тим вважаємо, що спрощений підхід до використання приведеного вище критерію економічності може привести лише до негативних результатів. Правда, нам відомо, що деякі автори, погоджуючись з такою постановкою питання, їх основним змістом, вважають, що для галузі краще застосовувати поняття „валовий дохід" по аналогії з „національним доходом". При цьому рекомендують поліпшити облік окремих видів витрат.

Переконаний, сьогодні необхідно виробити методичні основи розрахунку доходу в