Тепер розглянемо можливості самонормування створеної нової вартості. Виходячи з того, що розмір валової доданої вартості (доходу) кожного окремого підприємства складається індивідуально, то й обґрунтування методів регульованого індивідуального доходу слід розглядати через призму індивідуальних чинників, що мають для кожного підприємства індивідуальне значення. Навіть на відносно близьких за техніко-економічними характеристиками підприємствах є відмінності за типом, характером і об'ємом виробництва, об'ємом, складом, структурою і ступенем використання основного та обігового капіталу, рівня витрат на заробітну плату, об'єму і структури витрат виробництва, цін на сировину, паливо, енергію, готову однойменну продукцію.

Підприємства мають, крім того, різні природні умови виробництва, знаходяться в різній віддаленості від джерел сировини та споживачів продукції. Тобто, існує система чинників, що визначає розмір їх доходів. Ці чинники можна розглядати в системі, безумовно, лише апріорі. Логічно. Потім, з допомогою прикладної математики розглянути їх вплив на збільшення маси доходу. Спроба, зроблена нами, простим шляхом розрахувати вплив кожного чинника на збільшення маси річного доходу з тим, щоб виділити „внесок" безпосередньо підприємств, не дала бажаного результату. І, перш за все, тому, що деякі чинники не піддалися поділу на залежні і незалежні від роботи підприємства. Проте, при цьому нами були отримано ряд цікавих для даного випадку висновків: зі всіх відібраних чинників десь біля половини ми зуміли поділити на „внесок", залежний від підприємства і незалежний від ефективності менеджменту підприємства, цінностних, природних й територіальних факторів.

Аналіз чинників показав, що близько 35 відс. з них не піддалося поділу, а 15 відс. чинників - неможливо розрахувати прямим шляхом.

По-друге, розрахунки також показали, що всі чинники впливають у відносно рівних розмірах на критерій доходу, однойменні чинники створюють різну величину додаткового доходу.

По-третє, класифікація чинників за характером, формою і діапазоном впливу на масу валового доходу показує, що його маса:

а) на окремо взятому підприємстві змінюється під впливом ряду основних однозначних чинників, але в різній пропорції до вартості виробничих ресурсів;

б) до однозначних чинників відносяться об'єм, швидкість руху і продуктивність елементів виробництва (основного та оборотного капіталів);

в) розчленовування маси додаткового доходу за характером впливу чинників (залежних від рівня менеджменту та не залежних від нього) можливо не за окремими, а за укрупненими чинниками, що виражає зміну продуктивності і швидкості обороту вихідних елементів виробництва.

В цілому, і це потрібно особливо підкреслити, з'ясувалося, що прямої пропорції між вартісною величиною результатних або базових елементів і результатами виробництва у вигляді доходу не існує. Це ще раз підтвердило відоме про те, що рівні за величиною частини капіталу в різних сферах виробництва містять в собі нерівні за величиною джерела додаткової вартості, що визначена кількість живої праці доводиться на певну кількість праці, вже уречевленої в засобах виробництва.

Також розрахунки показали, що відношення це дуже відмінне в різних сферах виробництва, а й часто навіть в різних розгалуженнях однієї і тієї ж галузі промисловості, хоча, з іншого боку, в дуже віддалених один від одного галузях господарювання воно випадково може бути майже однаковим. Базові елементи виробництва лише модифікують норму, в якій проявляється створена нова вартість, оскільки модифікують об'єм фонду заробітної плати і прибуток, тобто модифікують відносну величину доходу в порівнянні з обсягом виробничих ресурсів.

Це все підтверджує висновок про те, що використання у такому вигляді, в якому дохід присутній в балансі кожного підприємства (у вигляді фонду заробітної плати і прибутку), не створює належну економічна зацікавленість менеджерів виробництва в досягненні максимальних результатів, оскільки умови його функціонування складаються індивідуально. Знаючи це, напрошується необхідність застосування методу самонормування доходів, тобто застосування спеціальних розрахункових заходів для регулювання вартісних результатів виробництва. У даній ситуації найбільш зручними і правильними можуть бути заходи фінансового регулювання, побудовані на обґрунтованих (для кожного випадку окремо) балансових передбаченнях в плані стратегічного розвитку й стратегічних пропорцій. Перш за все, потрібні економічно обґрунтовані розрахунки всебічної економії та використання максимальних можливостей основного капіталу та всіх видів матеріальних, паливно-енергетичних, трудових, фінансово-кредитних ресурсів.

При цьому слід враховувати, що різниця між технічною і вартісною будовою виробничого капіталу існує в кожній галузі господарювання окремо, і що на величину додаткової або нової частини продукції впливає як органічна будова виробничих фондів, так і різниця періоду їх обороту. Безумовно, в кожній галузі крім того впливають ще і специфічні чинники.

Тому ще раз, повторюсь, спрощений підхід до „прискорення" зростання доходу є, по суті, ігноруванням законів руху вартості, а це, природно, веде до небажаних наслідків. На практиці, спрощення часто є суб'єктивною причиною некерованості вартості, що об'єктивно утворюється. Тенденції, що впливають на рівень доходу, можуть бути вивчені лише шляхом кількісної оцінки закономірностей його руху за відібраними найважливішими чинниками, що залежать від роботи підприємства, а також включенням тих, що впливають ззовні, за допомогою методів математичної статистики.

Загальні висновки

1. Всебічний економічний аналіз сучасного стану рівня та якості життя населення України (поточна, річна, динамічна економічна інформація) показує, що наша країна перебуває на вельми низькому рівні за виробництвом національного доходу на душу населення. Це є наслідком недостатньої уваги до діючої практики та невикористання можливостей сучасної економічної науки з вивчення й використання новітніх методів прогнозування, планування, обліку, аналізу та