є) узгодження політики транснаціоналізації економіки регіонів з державною регіональною політикою та стратегією регіонального розвитку.

Проте, враховуючи стратегію тактику входження ТНК до окремих регіонів України, а також особливості мотивів ТНК при розміщенні капіталів у конкретних секторах економіки регіонів України і відмінності у корпоративних стратегіях досягнення цілей таких компаній, основне навантаження у регулюванні взаємодії з ТНК лягає на регіони, як території безпосередньої дислокації структурних підрозділів іноземних компаній, отже і специфікації проблем транснаціоналізації економіки України.

Науковці висвічують тривожні тенденції, пов'язані з агресивними стратегіями ТНК в економіці регіонів України та підкреслюють потенційну небезпеку для втрати країни не тільки частини економічного суверенітету, але й економічного потенціалу.

Так, О. Плотніков у монографії «Ulitima patio економічних реформ» вказує на такі агресивні форми просування ТНК на ринки приймаючих країн, коли навіть не експортується капітал і не відбувається реінвестування прибутку, оскільки місцева фірма поглинається за рахунок кредитів, отриманих за місцем здійснення операції з її придбання [6].

А. Пехник вказує на наявність серед експортних, контрактних та інвестиційних стратегій ТНК «змішаних» та «замаскованих» стратегій. Реалізація «замаскованих» стратегій дозволяє ТНК обходити торговельні обмеження, реалізовувати застаріле обладнання під виглядом інвестицій (інвестиційно-експортні стратегії); встановлювати без особливих реальних капіталовкладень контроль за місцевим підприємством (інвестиційно-контрактні стратегії); поставляти власним філіям, розміщеним у регіонах України, обладнання, сировину, напівфабрикати за заниженими цінами, маскуючи такі угоди під виглядом інвестицій у власну філію (експортно-інвестиційні стратегії) [5, с. 8-9]. Реалізація таких стратегій має два основних наслідки: 1) апріорі ставить вітчизняні підприємства у нерівне конкурентне становище; 2) призводить до латентного контролю з боку ТНК над місцевими товаровиробниками. Ми поділяємо погляди автора, що для реалізації стратегічних пріоритетів держава може або протидіяти впливу ТНК на економіку, або використовувати його [5, с. 15- 16].

Протистояння впливу ТНК вимагає лише чіткого правового регламенту протидій замаскованим стратегіям компаній, що реалізуються у регіонах України; тоді як використання - вимагає системи комплексних заходів щодо отримання позитивних ефектів від транснаціоналізації економіки регіонів, які можуть бути отримані у разі реалізації відповідного напряму регіональної політики.

Водночас, заходи політики транснаціоналізації економіки регіонів не можуть бути уніфікованими для всіх без виключення адміністративно-територіальних утворень України, але завдання економічної науки полягає у розробці обгрунтованих підходів до напрямів формування такої політики. Саме на рівні регіонів можуть бути систематизовані «пакети проблем», з якими зіштовхуються органи регіональної влади, суб'єкти підприємницької діяльності та населення регіонів в умовах транснаціоналізації економічних систем [11-13]. В свою чергу, такий комплекс проблем, що виникає на регіональному рівні, повинен стати джерелом визначених сигналів для відповідних дій з боку держави.

Враховуючи викладене, ми пропонуємо дворівневу модель інсгигуціональної структури суб'єктів формування політики транснаціоналізації економіки регіонів України, яка представлена нарис. 1.

Представлена у моделі інституціональна структура суб'єктів формування політики транснаціоналізації регіонів (див. рис. 1), за нашим переконанням, може забезпечити узгодження державної стратегії регіонального розвитку в умовах глобалізації з безпосередніми інтересами регіонів, які формуються навколо проблем, що пов'язані з діяльністю в окремих секторах економіки іноземних компаній і можуть бути вирішені за умов підтримки держави [77; 203]. Водночас, кожен регіон має специфічні проблеми у взаємодії з глобальним економічним середовищем, тому з метою запобігання формалізму у розробці системи практичних заходів, формування стратегії взаємодії з іноземними компаніями перенесено саме на регіональний рівень.

У подальшому викладенні результатів дослідженні наша увага буде сконцентрована безпосередньо на механізмі формування і пріоритетах реалізації політики транснаціоналізації економіки регіонів (тобто ми розглядаємо II рівень відповідної інституціональної структури, див. рис. 1).

Політика транснаціоналізації економіки регіонів має спиратися на систему принципів, що відображають стратегічні і тактичні орієнтири її реалізації. Зокрема, ми виділяємо такі принципи:

- пріоритету загальнодержавних інтересів та виконання регіонами своїх функцій у внутрішньодержавній регіональній інтеграції;

- забезпечення прав і повноважень суб'єктів політики транснаціоналізації економіки регіонів нормами чинного законодавства; збалансованості інтересів національного та транснаціонального бізнесу, влади та населення регіонів;

- відповідності напрямів діяльності ТНК стратегічним цілям розвитку регіонів;

- керованості та прогнозованості процесів транснаціоналізації економіки регіонів;

- відкритості інформації про діяльність ТНК у регіонах; синергетичної взаємодії між регіональними органами влади та суб'єктами господарювання з ТНК;

- диференційованого підходу до формування взаємодії регіонів з ТНК із урахуванням специфіки структури регіонального господарства та особливостей стратегій іноземних компаній в окремих секторах економіки регіонів;

- стимулювання суб'єктів господарювання регіонів до економічно доцільної промислово-фінансової інтеграції;

- забезпечення економічної, соціальної та екологічної безпеки регіонів в умовах транснаціоналізації економіки.

Механізм формування і реалізації політики транснаціоналізації економіки регіонів розглядається автором як узгоджена та взаємодоповнююча сукупність організаційно- правових процесів, методів та інструментів, реалізація яких забезпечить умови для більш повного використання суб'єктами господарювання переваг міжнародного поділу праці з метою інтеграції економіки регіонів України у структуру глобальної економіки на основі управління процесами транснаціоналізації у інтровертному та екстравертному напрямі. Для конкретизації мети і завдань політики транснаціоналізації економіки регіонів побудуємо дерево цілей формування такої політики, яке представлено на рис. 2.

Представлене дерево цілей політики транснаціоналізації економіки регіонів (див. рис. 2) відбиває різні напрями діяльності регіональних органів влади по досягненню визначених цілей, проте її окремі блоки є взаємообумовлюючими, а їх реалізація має тісний логічний взаємозв'язок, який ми спробуємо пояснити.

Так, перший напрям - політика інтровертної транснаціоналізації підпорядкована встановленню взаємодії з присутніми в економіці регіону