Так, практичного розподілені (або вирішально контрольовані) глобальними компаніями такі сектори економіки регіонів України: виробництво тютюнових виробів: ТНК «Japan

Tobacco International», «Imperial Tobacco Group», «Gallaher», «Philip Morris», «B.A.T.»; пивобезалкогольна галузь: ТНК «BBH», «InBev», «SABMiller» - пиво, безалкогольні напої - «Coca-Cola», «Pepsi» (викуп «Сандори»), «Orangina Group» (викуп «Росинки»); переробка олійних та зернових культур: компанії «Bunge» (викуп елеваторів, контроль над експортом зерна; ТМ «Олейна», «Щедрий дар» та ін.), «Archer Daniels Midland Company», «Cargill» (СІЛА); переробка молока: ТНК «Groupe Lactalis», «Bel Group», «Danone» (Франція), «Вімм-Білль-Данн» (Росія), «Юнімілк» (Росія); виробництво кондитерських виробів (шоколаду) та концентрованих харчових продуктів: ТНК Nestlй (TM «Світоч», «Торчин- продукт» та ін.); «Крафт Фудз» (ТМ «Корона»), ТНК «Юнілевер» (Великобританія- Нідерланди); виробництво продуктів побутової хімії та парфумерії: ТНК Procter&Gamble (СІЛА); виробництво цементу: ТНК «Heidelberg Zement», «Dyckerhoff AG» (Німеччина) «Lafarge» (Франція), «CRH Group» (Ірландія), «Євроцемент» (Росія) та сучасних будівельних матеріалів: ТНК «Henkel Bautechnik», «Кнауф» (Німеччина) та інші. Всі перелічені компанії (за виключенням ТНК «Юнілевер», яка має лише торгове представництво) викупили або побудували виробничі потужності в регіонах України, стаючи, фактично органічним елементом структури регіональних господарств. Необхідно враховувати специфіку стратегії діяльності таких компаній: чітко виражена ставка на внутрішній ринок України, обмежені зв'язки з місцевими компаніями - потенційними постачальниками сировини, агресивна рекламна компанія і тактика знищення «внутрішніх» конкурентів.

Окрему групу ТНК, що діють в економіці регіонів України становлять компанії, що розгорнули складальне виробництво у машинобудівний галузі, це зокрема, ТНК «General Motors Daewoo Auto & Technology», «Volkswagen», «Gabil Circuit», «Leoni», «Ядзакі Корпорейшин», «Flextronics International Gesellschaft m. b. H.» «VOGT Electronic AG» та ін.

Зауважимо, що в цілому, такі ТНК не несуть прямої загрози економічній безпеці регіонів, оскільки не складають конкуренцію національному товаровиробнику. Проте, негативним є момент перетворення країни, яка має величезний інтелектуальний і науково- технічний потенціал, здатний забезпечити власний технологічний прорив на полігон для виконання механічних операцій, які, проте, можуть бути розцінені як «розміщення на території регіону підприємств з інноваційними технологіями». Дійсно, технології таких ТНК (як і кінцеві продукти) можуть бути інноваційними, проте, не для України, а для країн-базування материнських компаній. Адже у даному випадку вітчизняні підприємства лише забезпечують один з ланцюгів інноваційного розвитку країн-лідерів, тому ожин з потужних ефектів впливу інновацій на загальний темп економічного прогресу - їх дифузія (И. Шумпетер) - обминає національну економіку України. Суперечливу оцінку можна дати також діяльності ТНК «Damen Shipyards Group» (Нідерланди), яка викупила один з найпотужніших суднобудівних заводів Миколаївський «Океан» у 2001 р.

Зауважимо, що у даному випадку, наша оцінка діяльності ТНК не співпадає з офіційними проголошеннями компанії «Damen Shipyards Group» одним з кращих інвесторів України [11; 12].

Хоча можна навести і позитивні приклади (на жаль, поодинокі) дії ТНК у цій сфері. Так, наше дослідження виявило достатньо позитивну роль у викупі Луцького підшипникового заводу ТНК Aktiebolaget SKF (Швеція), яке має 80 підприємств у 25 країнах світу. На наш погляд, відбулася реанімація вітчизняного підприємства (яке є одним з структуроутворюючих для міста), враховуючи сучасні потреби внутрішнього ринку.

Другий напрям - політика екстравертної транснаціоналізації сконцентрована на вирішенні надзвичайно важливого завдання - формування великих корпоративних структур в економіці регіонів (у тому числі - транснаціональних) на основі промислово- фінансової інтеграції та розвитку інфраструктури фінансового ринку, здатної забезпечити їх утворення.

Ми поділяємо погляди М. Долішнього, який наголошував, що в умовах глобалізації особливе значення має «...формування регіональних центрів капіталу, ділянки впливу яких мали б якщо не транснаціональний масштаб, то хоча б поширювалися в межах національної економіки» [14, с.81].

Основна функція політики екстравертної транснаціоналізації полягає у створенні інституціональних умов для інтеграції економіки регіонів у загальну архітектуру глобальної економіки через утворення корпоративних структур, здатних скласти конкуренцію зарубіжним ТНК на вітчизняному і світовому ринках. Докладно питання, пов'язані з формуванням великих корпоративних структур та утворенням вітчизняних промислово-фінансових груп, розкриті у роботах вітчизняних науковців, наприклад [15; 16], а також у працях автора [17-19].

Слід відмітити, що заважають утворенню у регіонах мікроінтеграційних структур, здатних конкурувати з зарубіжними ТНК суто інституціональні перешкоди. Це, насамперед, «дрібнотоварне мислення» представників регіональних бізнес-еліт та вкрай недосконале національне законодавство щодо утворення промислово-фінансових груп (ПФГ). У підсумку, вітчизняні ПФГ існують латентно, реєструючись у офшорних зонах чи діючи за тіньовими схемами.

Висновки. Таким чином, метою політики транснаціоналізації економіки регіонів є створення умов для ефективної взаємодії між регіонами та ТНК, а також стимулювання утворення вітчизняних інтегрованих корпоративних структур для оптимізації пропорцій регіонального розвитку в умовах зростаючого впливу глобалізаційних процесів та забезпечення сполучення внутрішніх і зовнішніх джерел зростання з дотриманням вимог економічної безпеки регіонів і пріоритетів підвищення якості життя населення. Тому ключова ідея формування і реалізації політики транснаціоналізації економіки регіонів полягає у забезпеченні максимізації переваг від глобалізації та мінімізації ризиків від її впливу на регіональне середовище життєдіяльності населення.

Водночас, формування політики транснаціоналізації економіки регіонів та її реалізація передбачає певну етапність. Етапи визначаються ступенем гостроти проблем,