Зауважимо, що за період 2007-2008 рр. кількість докторів наук у Кіровоградській області збільшилася на 4 особи (за цей же період їх кількість в Україні зросла на 578 осіб, тобто в середньому 23 доктори наук на регіон), кандидатів наук - на 21 особу (в Україні їх кількість збільшилася на 3572 особи, тобто в середньому 143 на регіон). Таким чином, потрібно констатувати, що приріст кількості наукових кадрів в Кіровоградській області відбувається досить повільно [6, с. 289; 3]. З нашої точки зору, окремо потрібно звернути увагу на ефективність функціонування аспірантури, яка є основним джерелом поповнення фахівців найвищого освітньо-кваліфікаційного рівня в регіоні. Так, логічним результатом завершення навчання в аспірантурі є захист кандидатської дисертації і присвоєння науковцю ступеня кандидата наук. Водночас, статистика свідчить, що далеко не кожен аспірант Кіровоградської області по закінченню навчання захищає дисертацію

Частково, причинами такого становища, на наш погляд, є формальний підхід до відбору в аспірантуру та неспроможність наукових керівників зорієнтувати своїх підопічних на актуальну проблематику і навчити їх плідно працювати. Разом з тим, в багатьох випадках успішному завершенню аспірантури стає на заваді поширене розчарування молодих науковців у державній та регіональній підтримці наукової творчості. Адже не є секретом, що витрати на публікації результатів наукових досліджень, на наукові відрядження, конференції, придбання наукової літератури,

передплату періодичних видань, оплату послуг Internet тощо майже повністю покладені на самого науковця. В таких умовах молоді вчені змушені займатися пошуками додаткових заробітків, що в свою чергу відволікає від наукової творчості та порушує строки, відведені на підготовку кандидатської дисертації.

В цьому зв'язку, доцільним видається формування і підтримка у вищому навчальному закладі наукових напрямків, які узгоджуються з інтересами соціально- економічного розвитку регіону. Тематика наукових досліджень має розроблятися вищими навчальними закладами спільно з місцевими органами влади, а також керівниками інноваційно активних підприємств. Зі свого боку регіональна влада і виробництво мають сприяти молодим науковцям у впровадженні в господарчу практику результатів наукових досліджень, частково відшкодовувати витрати на наукові дослідження, брати участь у матеріальному і моральному стимулюванні талановитої молоді.

Окремою проблемою науково-освітньої сфери регіону залишається також і повільність процесу омолодження наукових кадрів. Так, за віком наукові кадри вищої кваліфікації Кіровоградської області розподілені наступним чином: майже половина кандидатів наук (49,0%) має вік 51 і більше років; велика питома вага науковців зі ступенем кандидата наук (26,0%) сконцентрована у віковій групі 31-40 років. Стосовно докторів наук, то тут картина така: майже половина докторів наук (46,5%) має вік 61 і більше років. Ще 5 осіб (або 11,5%) мають вік 51-55 років. По 9 докторів наук (по 21,0%) перебувають у вікових групах 41-50 та 56-60 років.

Для прискорення розвитку регіону необхідне активне залучення молодих наукових кадрів, талановитої студентської молоді до розв'язання регіональних соціально-економічних проблем. Разом із тим, що система вищої освіти сьогодні не повністю зорієнтована на вимоги ринку: освітні стандарти не погоджені з реаліями бізнесу, технічні засоби навчання застарілі, відсутня система профорієнтації. Тому виробничим підприємствам доводиться витрачати час та кошти на перенавчання фахівців або залучати професіоналів з-за кордону.

Для розв'язання цієї проблеми, на наш погляд, потрібно розробити нову систему професійних стандартів із залученням представників бізнесу, щоб вони мали можливість коригувати навчальні плани для студентів з урахуванням реальних вимог економіки регіону (розвитку сучасних технологій, реалій розвитку окремої галузі). На наш погляд, такі угоди про співпрацю відкриють нові можливості в підготовці спеціалістів на сучасному рівні, дозволять більш ефективно використовувати наявні інтелектуальні ресурси. Цьому також може сприяти спільно з навчальним закладом складання завдання на виробничу практику, замовлення підприємства на виконання дипломної чи магістерської роботи, які мають реальне практичне значення для конкретного виробництва чи галузі регіону.

Зауважимо, що за оцінками ЮНЕСКО, високого життєвого рівня населення досягають ті країни, де серед зайнятих у виробництві та сфері послуг 40-60% - працівники з вищою освітою [1, с. 16]. В Україні неповну та базову вищу освіту в 2008 р. мали 24,5% працівників, повну вищу освіту - 29,9% [5, с. 67].

У Кіровоградській області освітній рівень зайнятого населення характеризується такими показниками: неповну та базову вищу освіту в 2008 р. мали 27,6% працівників, повну вищу освіту - 26,0%. До речі, за кількістю працівників з повною вищою освітою серед регіонів України Кіровоградська область посідає одне з останніх місць. Нижчі показники мають лише Житомирська (24,1%), Луганська (24,2%), Донецька (24,9%) та Київська (25,3%) області [5, с. 68].

Аналізуючи взаємозв'язок освітнього рівня і рівня оплати праці в Україні у

2008 р. (рис. 3) бачимо, що найбільший розрив між рівнем освіти і рівнем заробітної плати спостерігається в сфері освіти і наданні послуг з наукових досліджень і розробок. Така ситуація породжує небажання молоді отримувати вищу освіту,