УДК 336.258

О.О. Черевко, аспірант

Черкаський державний технологічний університет

Методичні підходи до оцінки економічного розвитку регіональних продуктивних сил

Проведено дослідження, яке полягає в обґрунтуванні методичних підходів щодо оцінки соціально-економічної ефективності розвитку регіональних продуктивних сил. Проаналізовано існуючі підходи до діагностики економічного розвитку, встановлено, що економічне зростання у світовій практиці розраховується, як правило, на основі динаміки валового внутрішнього продукту і вимірюється в незмінних цінах. Зроблено висновок, що в сучасних умовах господарювання визначальна роль у забезпеченні нової якості економічного зростання повинна приділятися науці і ступеню її технологічного застосування.

продуктивні сили, регіон, економічний розвиток, моделі економічного зростання, модель Кубба- Дугласа, науково-технічний прогрес

Як відомо, рівень розвитку продуктивних сил і відповідні їм виробничі відносини відносяться до умов економічного зростання, яке являє собою кількісне збільшення і якісне удосконалення суспільного продукту і факторів його виробництва. Умови економічного зростання створюють необхідний простір для раціональної реалізації факторів виробництва, до яких можна віднести стан матеріально-технічної бази, наявність кваліфікованої робочої сили, науково-технічний прогрес і постійне відновлення виробничого потенціалу, оптимальну структуру виробництва, розвиток інфраструктури, кооперацію і спеціалізацію, природні умови і забезпеченість ресурсами, економічну самостійність підприємств і розвиток ринку, економічну політику держави й інші фактори.

Багато вчених-економістів звертаються до проблеми методичного забезпечення оцінки економічного розвитку. Серед них найвагоміший внесок у дослідження даної проблеми здійснили Є.В. Мних, С.Ф. Покропивний, В.К. Черник, І.Б Швець, С.В. Мочерний, С.Л. Брю, І.О. Богатирьов та інші. Ґрунтовне дослідження регіональних аспектів даної проблематики найбільш повно висвітлені в роботах Б.М. Данилишина, В.М. Геєця, В.І. Куценко, Л.Г. Чернюк та ін.. науковців-регіоналістів, водночас ще й досі багато питань соціально-економічного забезпечення ефективного розвитку та діяльності підприємств залишаються дискусійними.

Метою даної статті є дослідження та обґрунтування методичних підходів до оцінки ефективності економічного розвитку продуктивних сил регіону.

Економічне зростання у світовій практиці розраховується, як правило, на основі динаміки валового внутрішнього продукту і вимірюється в незмінних цінах. Вимірювання у незмінних цінах як початкового, так і кінцевого періодів обумовлене необхідністю відображення особливостей змін структури виробництва, темпів появи нових продуктів тощо.

Методологія вимірювання економічного зростання, яка набула значного поширення в економічній літературі [1, С.І 16-118], виходить з того, що: по-перше, обчислюється індекс зростання в цінах початкового періоду, який є вихідною точкою динаміки; по-друге, даний розрахунок робиться в цінах кінцевого періоду. Таким чином, реальний індекс економічного зростання виступає як середнє геометричне з двох індексів:

На практиці досить часто проводять спрощені розрахунки економічного зростання або як сі , або як сі . Однак в останньому випадку, на нашу думку,

виключається можливість урахування впливу тенденцій розвитку економіки.

Необхідно відзначити, що при використанні способу розрахунку, за яким загальні темпи зростання (приросту) визначаються на кінець періоду (зазвичай п'ятиліття), виключається можливість оцінки реальних результатів розвитку економіки. Реальні результати розвитку економіки можуть виявитися досить різними при однакових темпах зростання за п'ять років і при однакових середньорічних приростах. Розглянемо як приклад два варіанти розвитку, кожному з яких властиве однакове зростання валового внутрішнього продукту, розраховане за останній рік п'ятиліття. У цьому випадку середньорічні прирости в обох варіантах будуть також однаковими. Особливість полягає в тому, що в першому варіанті темпи приросту наростають до кінця п'ятиліття, найвищі припадають на останні роки, у другому ж найвищі темпи приросту припадають на перші роки [2, С.89-96].

Природно, що за максимумом фізичного обсягу валового внутрішнього продукту на кінець п'ятирічного періоду обидва варіанти виявляться рівноцінними. Якщо при виборі варіанта розвитку враховується тільки цей показник, то перевагу можна надати будь-якому, однак, швидше за все, першому, так як він забезпечує прискорення темпів зростання. Однак подальший аналіз варіантів показує, що при всій умовній тотожності вони істотно різняться за сумарним обсягом валового внутрішнього продукту, отриманого за п'ять років.

Крім цього, необхідно відзначити, що при використанні в розрахунках тільки крайніх значень індексів ВВП (у цінах початкового і кінцевого періодів) спотворюються справжні темпи економічного зростання. Це зумовлено, перш за все, тим, що не враховуються як інфляція, так і нестабільність економіки і випуску продукції по місяцях (періодах). Тому на практиці одержує визнання спосіб, що передбачає урахування впливу всієї динаміки на оцінку темпів економічного зростання, коли в розрахунку використовуються значення про випуск продукції (ВВП) не з фактичного ряду, а з апроксимуючої його компоненти. Цей спосіб передбачає вирівнювання часових рядів досліджуваних показників методом найменших квадратів:

Результати економічного зростання позначаються на рівні продуктивності праці, темпах приросту валового внутрішнього продукту і національного доходу, ступені задоволення потреб і рівні життя. З позицій виробництва економічне зростання виявляється в постійному вдосконалюванні факторів виробництва, впровадженні нових технологій, інакше кажучи, у постійному розвитку продуктивних сил і удосконалюванні виробничих відносин, що, в остаточному підсумку, характеризує рівень економічного розвитку країни.

Теорія економічного зростання одержала значний розвиток у 50-ті роки XX століття завдяки її творцям - Р. Харроду [3] (Великобританія) і Е. Домару [4, С.145- 146] (США). В основі кейнсіанського підходу до аналізу проблем економічного зростання лежать чітко визначені характерні риси: попит автоматично не дорівнює пропозиції, а заощадження - інвестиціям; головну роль в економічному зростанні відіграє формування попиту, в першу чергу, на капіталовкладення; основні технологічні коефіцієнти не змінюються внаслідок негнучкості цін і визначаються