Поряд із загальними економічними законами військова економіка має низку специфічних законів і закономірностей:*

закон виробництва додаткового продукту для задоволення військових потреб;*

закон першочергового виробництва вирішальних засобів збройної боротьби;*

закон залежності виробництва засобів збройної боротьби від науково- технічного прогресу;*

закон взаємозв'язку виробничих секторів військового виробництва.

На сферу військової економіки впливають закони політики та закони війни:*

закон залежності війни від її політичних цілей;*

закон залежності ходу війни від співвідношення економічних потенціалів;*

закон ходу війни в залежності від співвідношення військових потенціалів воюючих країн;*

закон залежності ходу війни від морально-політичного потенціалу [1].

Україна, проводячи миролюбну політику, скоротила у 1992-1994 рр. оборонний

бюджет у 4,9 рази, а у 1994-1996 рр. він був скорочений ще на третину. Витрати на оборону зменшуються, і це не дозволяє підтримувати боєздатність і боєготовність Збройних Сил України на належному (не кажучи вже про високий) рівні, здійснювати планову заміну застарілих озброєнь і військової техніки. Різке скорочення військового бюджету сильно зашкодило обороноздатності держави, хоча метою його було послаблення тиску на національну економіку, забезпечення соціальних гарантій. Можна навести характерні приклади витрат військового бюджету на душу населення в інших країнах: у США - 1050 доларів, у Франції - 674, у ФРН - 413. В Україні вони становлять приблизно 15 доларів, в Росії - 113, а в Молдові - 3 долари.

В той же час, стан української армії не можна назвати задовільним. Із 191 механізованого і танкового батальйону до бойових дій не готовий жоден. Льотний склад має 10% мінімально необхідного нальоту годин. Некомплект офіцерів становить 30% навіть за умов постійного скорочення чисельності армії [9, С.146].

Принципове значення для розвитку будь-якої національної економіки має її спроможність захистити свої інтереси, ресурси та території, на цьому неодноразово наголошував німецький економіст Фрідріх Ліст. Будівництво та розвиток збройних заводів, на думку Ліста, мають сприяти не підвищенню зовнішньої агресії країни, а слугувати джерелом стабільних прибутків у зовнішній торгівлі. Альтернативний погляд Ліста на перший суспільний поділ праці полягає у відокремленні захисників громади (дружини, армії, міліції) від усіх інших громадян. Відтак, історично важливу роль відіграє захист території та населення країни від зовнішніх загроз. Також він зазначав, що підготовка якісних військових матросів суттєво відрізняється від шляху підготовки солдат, і вимагає наявності розвинутого флоту, великого обсягу риболовних промислів, розвинутого міжнародного мореплавства, і є неможливою у виключно землеробській країні [5]. Розвиток нових форм та наукомісткість сучасної зброї вимагають принципово нового підходу до підготовки сучасних Збройних Сил, їх інтелектуального розвитку.

Людський потенціал є головною складовою військово-економічного потенціалу країни. Водночас він є головним об'єктом, на який спрямовуються відкриті бойові дії, тероризм, шпіонаж та саботаж. Під людським потенціалом країни слід розуміти не лише усе наявне населення країни, яке складається з людей різного віку, роду занять, освіти, рівня здоров'я, матеріального добробуту тощо, а й сукупність їх економічних та суспільних здібностей, зокрема фізичного здоров'я, підприємницького хисту, спроможності виконувати інтелектуальні й творчі завдання в процесі реалізації виробничих функцій. Незважаючи на те, що в літературних наукових джерелах найчастіше застосовується термін „людські резерви військової економіки", розглядати його відокремлено від сучасних наукових концепцій неприпустимо. Крім того, ця категорія розглядається лише як резерв, що спроможний приймати участь у бойових діях. Людський потенціал, є набагато ширшою категорією і враховує усі прошарки населення в тому числі й ті, що потребують піклування регулярної армії в умовах ведення бойових дій.

Зі збільшенням у загальній структурі населення кількості осіб, придатних до ведення бойових дій, і таких, що мають відповідну професійну підготовку - обороноздатність країни збільшується. Однак, революційні зміни в розвитку зброї

викликають нові вимоги до військово-економічного потенціалу, ролі та місця в ньому людського потенціалу (існує точка зору, у відповідності до якої що б не робив вчений - він робить зброю).

Головною ланкою військової економіки є військова промисловість. Гї ядро складає промисловість зброї: авіаракетна й атомна, військове суднобудування, виробництво військової радіоелектроніки, бронетанкової техніки, боєприпасів, артилерійсько-стрілецького озброєння та ін. В умовах військово-прикордонних криз, національна економіка та система налагоджених міжнародних зв'язків, таких відносин, які не були втрачені в процесі конфліктів, починає працювати на потреби військово- промислового комплексу. Таким чином в межах окремої національної економіки може бути сформований специфічний господарський механізм державно-монополістичного капіталізму, в умовах, якщо до цього в країні домінувала ринково орієнтована економічна система. В умовах командно-адміністративного управління економікою військові небезпеки призводять до авторитаризму або ж до військової поразки. Такі тенденції зумовлюються зростанням рівня диктату державного втручання, що викликається підвищенням ролі національних потреб та переважанням їх над потребами особистими (особистісними).

Військова конкурентоздатність країни в сучасному світі характеризується наявністю випереджальних технологій у створенні нової зброї в поєднанні з можливістю збереження їх в якості таємниці. Відтак, до необхідних аспектів застосування людського потенціалу у військовій сфері постає інформаційно-наукова та освітня діяльність (розробка нових атакуючих та оборонних засобів, навчання щодо їх застосування та захисту від них), захист інформації державної ваги, яка може бути реалізована як в межах