Особливість сучасних умов в Україні полягає в тому, що пріоритети, які декларуються, мають слугувати основою давно назрілих структурних і інституціональних змін у вітчизняному науково-технічному комплексі. Консолідація ресурсів на пріоритетних напрямках потрібна для подолання в ньому кризових явищ, що загрожують національній безпеці України. Метою державної політики в області розвитку науки і технологій є перехід до інноваційного шляху розвитку країни на основі обраних пріоритетів. У цьому сенсі прийняті державні рішення носять стратегічний характер. Сьогодні пріоритетні напрямки розвитку науки, технологій і техніки України представлені декількома науково-технологічними областями. Це інформаційно-телекомунікаційні технології й електроніка; космічні й авіаційні технології; нові матеріали і хімічні технології; нові транспортні технології; перспективні озброєння, військова і спеціальна техніка; виробничі технології; технології живих систем; екологія і раціональне природокористування; енергозберігаючі технології. Досягнення окреслених цілей можливе лише за умови максимальної реалізації людського потенціалу, що відбуватиметься внаслідок його еволюційного зростання.

ОПК України володіє, насамперед, базисними технологіями з перетворення енергії та матеріалів. Їх використання в цивільному секторі найбільш актуально. Лише базисна інновація забезпечує потенційно велике значення граничного продукту капіталу. Однією з переваг національного ОПК є те, що Україна одержала в спадок розгалужену мережу науково-дослідних центрів. Українські науково-дослідні інститути залучались до розробки 17 з 21 критичної технології, які були в колишнього СРСР. Серед них: елементна база, лазерне обладнання, радіолокатори, технологія „стелс", весь блок проблем електроніки та кібернетики, радіолокаційні станції виявлення малопомітних цілей, лазерна техніка, нові виробничі технології. При цьому слід враховувати, що в оборонному машинобудуванні України використовується до 80% високих технологій з тих, які застосовуються у світовому виробництві. Усі ці розробки мали і продовжують мати шанси експортного та конверсійного потенціалу.

Використання унікального інноваційного потенціалу ОПК України, носіями якого є науковці - фахівці багатьох науково-дослідних інститутів та конструкторських бюро, є одним з принципових шляхів економічного розвитку держави. Наявність всесвітньо відомих вітчизняних наукових шкіл в ОПК є унікальним інтелектуальним ресурсом, який держава має ефективно задіяти у своєму економічному розвитку.

Поєднання наукового потенціалу країни з можливостями її ОПК, вибір науково обґрунтованих пріоритетів технологічного розвитку ОПК, концентрації ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку - це основні принципи реформування ОПК України з метою перетворення його на високотехнологічний наукоємний сектор економіки.

Освоєння на заводах оборонно-промислового комплексу номенклатури машин, які раніше не випускалися в Україні, дало можливість підвищити рівень забезпеченості технологічних процесів в агропромисловому комплексі вітчизняною технікою до 78% проти 27% у 1992 р., а в 2015 р. планується довести його до 90%. Серед них - зернозбиральні комбайни „Лан" і „Славутич", які за своїми технологічними показниками не поступаються зарубіжним аналогам, а з урахуванням експлуатаційних затрат протягом життєвого циклу коштують значно дешевше порівняно з імпортними. Створено нові трактори, які мають високу ефективність і забезпечують підвищення продуктивності праці на 30%.

Ознака державного відношення до інноваційної сфери - розвиток і своєчасне впровадження пріоритетних, з точки зору забезпечення національної безпеки й економічного відродження, технологій, що дозволять задовольнити національні потреби - забезпечать конкурентоздатність промислової продукції, національну оборону, енергетичну безпеку, підвищать якість життя населення.

Американський письменник Сем Хантингтон пише, що людство є розділеним на цивілізації за первинною ознакою етноконфесійної ідентичності. Відтак, Захід становить собою цивілізацію, Росія - становить Православну цивілізацію, а Україна опинилась у стані міжцивілізаційного протистояння, майбутнє якого визначено формулою „війна по лінії цивілізаційного розлому". Врахування такої гіпотетичної небезпеки є обов'язковим в процесі реалізації зовнішньої державної політики.

Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру (БІРМ) опублікував звіт за 2008 рік про воєнні витрати у світі. З'ясувалося, що витрати на ці потреби зросли на 4% і досягли рекордної суми $1464 млрд., незважаючи на кризу. Порівняно з 1999 роком ці витрати зросли на 45%. Найбільше зростання воєнних витрат за останнє десятиліття спостерігається в США. З 1999 року Вашингтон збільшив воєнні витрати на 58% і сьогодні витрачає на армійські потреби $607 млрд. (що недивно, оскільки США веде дві військові кампанії - в Іраку та Афганістані). На другому місці щодо росту витрат на озброєння знаходиться Китай - останнім часом Пекін активно здійснює модернізацію озброєнь, яка відбувається водночас зі скороченням найбільшої армії у світі (в 1990-х роках в армії КНР служило 4 млн. осіб, сьогодні - трохи більше двох мільйонів). Донедавна основу танкового парку армії КНР складали допрацьовані копії радянських танків Т-54, Т-55, Т-62 і радянські літаки або їх місцеві копії виробництва 1950-1970 років. На третьому місці - Росія, яка збільшила витрати на оборону протягом останніх десяти років втричі. Помітне збільшення воєнних витрат спостерігається в Індії, Японії, Німеччині. Порівняно з 2007 роком на 133% збільшився військовий бюджет Іраку. В 2008 році Міністерство оборони України отримало $1,58 млрд. дол. Таким чином, найбільший обсяг військових асигнувань в структурі військових витрат світу здійснюють: США (41%), Китай (5,7%), Франція (4,5%), Велика Британія (4,4%), Росія (4%), Німеччина (3,2%), Японія (3,1%), Італія (3,1%), Саудівська Аравія (2,7%), Індія (2%).

Поширення тероризму, світоглядних протиріч між різними