частинами світу призвело до потреби формування об'єднань колективної безпеки. До Організації Північноатлантичного договору (НАТО) входять: Бельгія, Канада, Чеська Республіка, Данія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Іспанія, Туреччина, Великобританія і США. Північноатлантичний договір, підписаний у Вашингтоні в квітні 1949 року, створив Альянс з метою колективної оборони, як визначено у Статті 51 Статуту ООН [3, С.3]. Держави НАТО вже давно мають досвід у спільному розв'язанні спільних оборонних проблем, особливо щодо розробок, виробництва та модернізації авіаційної, ракетної й
бронетанкової техніки, військово-морських суден. Проте на початку 1990-х років, після закінчення „холодної війни", саме під час такого співробітництва й почав виникати свого роду розрив у технологічному потенціалі між США та їхніми західноєвропейськими союзниками, які отримали відповідні вигоди від „мирного дивіденду", як можливість скорочення витрат на оборону на 25% у реальному обрахунку.
Тому саме розбіжності та диспропорція у фінансуванні НАТО стали ще одним важливим напрямом його реформування наприкінці 1990-х років. Роль каталізатора в цьому процесі відіграв конфлікт у Косово, адже більшою мірою саме косовський досвід організації висвітлив існування серед її членів свого роду „постачальників безпеки" та її „користувачів". „Постачальники безпеки" - ними є Сполучені Штати, Велика Британія й Франція - витрачають на оборону набагато більше за два відсотки валового внутрішнього продукту, вони здатні до ефективної проекції сили й мають великі зовнішні військово-політичні зобов'язання. „Користувачі безпеки" (за винятком Туреччини й Греції) витрачають на оборону менш як два відсотки ВВП і не здатні до ефективних дій за межами національної території. Німеччина - особливий випадок. З одного боку, ідеологія НАТО, згідно з якою оборона Німеччини має забезпечуватися не її власними силами, а силами Альянсу, суперечить „постачанню" безпеки з боку Німеччини. З другого - НАТО зацікавлена у сплаті цією країною більшої частки спільної оборони [12, С.467]. Визначення місця України в Альянсі, аналізуючи таку структуру та розподіл функцій є доволі проблематичним, неоднозначним є й ставлення населення України до членства у цій структурі. Проте однозначно корисним є надання та усебічне поширення інформації щодо діяльності та цілей НАТО.
Людський потенціал є головною метою економічної діяльності та об'єктом оборонної політики країни, він формує військовий потенціал країни та здійснює підвищення рівня його відповідності останнім досягненням світової наукової думки. Серед головних проблем та загроз втрат людського потенціалу у військовій системі слід зазначити: недопущення самої можливості захоплення прикордонних територій (коса Тузла), недопущення втрат людського та матеріального потенціалу України через необережне користування зброєю та боєприпасами (с. Новобогданівка, випадки смертності солдат строкової служби) та дідівщину. Важливими аспектами посилення зовнішніх позицій країни є недопущення заподіяння шкоди мешканцям інших країн через застосування української зброї (збиття ізраїльського літака, потрапляння ракети в цивільний дім).
Подальший науковий пошук в зазначеному напрямку дозволить поєднувати соціально-культурну та інформаційно-освітню політики в армії та цивільному суспільстві, підвищить рівень обороноспроможності нашої держави через скорочення особового військового складу та підвищення його якості.
З точки зору перспективного виробництва в Україні новітніх озброєнь важливо спрямовувати бюджетні кошти на створення науково-технічного потенціалу в сфері критичних технологій. Пріоритетними напрямками науково-дослідних і дослідно- конструкторських робіт мають бути: модернізація існуючих систем озброєнь, створення перспективних зразків озброєнь, розвиток систем і засобів бойового управління, зв'язку і розвідки, радіоелектронної боротьби, високоточної зброї, всебічний розвиток технологій і систем подвійного призначення (військового і цивільного).
Список літератури
1. Военно-экономическая наука [Электронный ресурс] : Режим доступа : http://www.topreferats.ru/military/table1384.html.
2. Грішнова О. А. Людський розвиток : навч. посіб. / Грішнова О. А. - К. : КНЕУ, 2006. - 308 с.
3. Довідник НАТО. - Brussels : Office of Information and Press NATO - 1110, 2001. - 608 с.
4. Еллюль Ж. Техніка, або виклик століття / Жак Еллюль // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія : навч. посіб. / упоряд. : Віталій Лях. - К. : Либідь, 1996. - 384 с.
5. Лист Ф. Национальная система политической экономии : [Електронний ресурс] / Лист Ф. - Режим доступу : http://www.knukim-edu.kiev.ua/index.php?id=613&view=article. - Назва з титул. екрану.
6. Людський розвиток в Україні : можливості та напрями соціальних інвестицій (колективна науково- аналітична монографія) / За ред. Е. М. Лібанової. - К. : Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, Держкомстат України, 2006. - 356 с.
7. Мандибура В. О. Рівень життя населення України та проблеми реформування механізмів його регулювання / Мандибура В. О. - К. : Парламентське вид-во, 1998. - 256 с.
8. Масуда Й. Гіпотеза про генезис Homo Intelligens / Йонезі Масуда // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія : навч. посіб. / упоряд. : Віталій Лях. - К. : Либідь, 1996. - С. 335-361.
9. Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду : Український контекст / Михайло Павловський. - К. : Техніка, 1999. - 336 с.
10. Шмелёв Ю. Военная политика Великобритании на современном этапе / Шмелёв Ю. // Зарубежное военное обозрение. - 2007. - № 10 (727). - С. 3-13.
11. „Экономика военная" в Большой Советской Энциклопедии [Электронный ресурс] : Режим доступа : http://bse.sci-lib.com/article125594.html.
12. Яковенко Р.В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. - Кіровоград : „ПіК", 2009. - 548 с. : іл.
Р. Яковенко
Человеческий потенциал. Военно-экономический аспект
Статья раскрывает роль