УДК 339.543

Б.Г. Ревчун, доц., канд. екон. наук

Кіровоградський національний технічний університет

Протекціонізм як реакція на нестабільність розвитку ринкової економіки

У статті розглядається питання протекціонізму в світлі поточної світової фінансово-есономічної кризи, пропонується декілька рекомендацій розв'язання проблеми на національному та глобальному рівнях.

протекціонізм, фритредерство, торговий капіталізм, вільна торгівля, меркантилізм, споживчі можливості, тарифна війна, мито, квота, нетарифні обмеження, ГАТТ, Міжнародний торговельний фонд

Протекціонізм, як відомо, це державна політика, спрямована на заохочення вітчизняної економіки на розширення зовнішніх ринків та захист національної економіки від іноземної конкуренції, яка реалізується шляхом створення законодавчих та економічних перешкод на шляху вільної міжнародної торгівлі. Ця політика має довгу історію теоретичного аналізу та практичного застосування. Протекціонізм виник в епоху зародження першої, торгової, стадії капіталізму. Природно, що його першими дослідниками стали купці, торговці, які в зворотному перекладі на італійську називаються меркантилістами. З кінця ХУ-го століття і протягом наступних двох з половиною віків торговельна політика протекціонізму, яка була теоретично обґрунтована й практично апробована меркантилістами, вважалася природною й ефективною. І тільки на початку ХІХ століття видатний англійський економіст Д. Рікардо розробив засади принципово протилежної економічної політики фритредерства, тобто вільної торгівлі між країнами. На основі своєї теорії порівняльних переваг Д. Рікардо математично переконливо доводить, що відмова від протекціонізму і перехід на засади вільної торгівлі дозволить кожній країні визначити для себе виробництво з найменшими альтернативними витратами, що, за умов обопільно вигідних умов обміну спеціалізованими товарами, забезпечить максимально ефективне використання економічних ресурсів та збільшення споживчих можливостей населення країн, що беруть участь у міжнародному поділі праці та зовнішній торгівлі.

Незважаючи на деякі критичні зауваження на адресу теорії порівняльних переваг [1, 198], більшість економістів світу вважають її правильною й актуальною, що знаходить своє підтвердження в складному й звивистому шляху міжнародного законодавчого й інституціонального закріплення за політикою фритредерства магістрального тренду розвитку міжнародних торговельних відносин. На додаток до двосторонніх, багатосторонніх (ГАТТ) та регіональних (ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР тощо) торговельних стосунків більшість країн об'єднується під егідою СОТ, фундаментальними засадами якої є саме принципи вільної торгівлі.

Але кожного разу, коли така іманентно притаманна ринковій економіці риса, як нестабільність економічного розвитку починає проявлятися на національному, міжнародному та світовому рівнях, відбувається певна реанімація протекціонізму. Це, перш за все, спостерігається на політичному рівні, хоча інколи й економісти (не кажучи вже про певні зацікавлені бізнесові кола) допускають висловлення, які частково або суттєво відроджують і реабілітують протекціоністські погляди[2, 3; 3, 1]. Однією з перших подій, яка гальванізувала теорію і практику протекціонізму, була світова економічна криза 30-х років ХХ століття. Розвинуті країни, найбільш долучені до міжнародної торгівлі, почали вдаватися до більш жорстких протекціоністських заходів, прагнучи самотужки, за рахунок своїх торговельних партнерів вийти зі світової кризи з меншими втратами для своїх економік. Найжорсткіший протекціоністський митний закон, ініційований американськими конгресменами Смутом і Хаулі на початку 1930 року, передбачав у середньому 50-відсоткове мито на товари, що імпортувалися до США [4, 417]. За чотири роки дії цього закону США зазнали великих втрат у майже всіх американських виробників, які постраждали від своєрідної помсти, тобто аналогічних протекціоністських обмежень з боку країн, які імпортували їх продукцію. Тарифна (тобто митна) війна стала причиною тривалого поглиблення Великої Депресії [4, 417], так само як і світової економічної кризи 1930-х років в цілому. Зрозумівши це, Конгрес США у 1934 році прийняв закон про взаємні торговельні угоди з іноземними державами, які спонукали американський уряд відновлювати зовнішньоторговельні стосунки на двосторонньому рівні окремо з кожним потенційним торговим партнером на основі політики зниження імпортних мит [4, 417].

Звичайно, радикально відмовитися від протекціоністських бар'єрів за умов кризи та ІІ Світової війни було складно. Але усвідомлення необхідності відходу від жорсткого протекціонізму й нові повоєнні можливості мирного й обопільно вигідного врегулювання міжнародних торговельних відносин підштовхнули до створення у 1947 році такої інституції, як ГАТТ (Загальної угоди про мита і торгівлю). Країни-члени цієї угоди зобов'язалися поступово демонтувати митні та інші бар'єри, що перешкоджають вільному руху товарів через свої кордони.

Економісти стверджують, що повоєнне відродження в більшості країн-членів ГАТТ мало досить високі темпи завдяки дотриманню ними рекомендацій та вимог, які періодично спільно вироблялися під час так званих «раундів» («Токійського», «Уругвайського» тощо) торгових перемовин в рамках цієї інституції.

Пізніше ГАТТ поступово трансформувалася в СОТ, з успадкуванням останньою всіх принципових положень щодо неухильного переходу членів Світової організації торгівлі від протекціонізму до вільної торгівлі. Репрезентативність та авторитет СОТ мають забезпечувати омріяне Давидом Рікардо суттєве зростання світової економіки без збільшення використаних ресурсів задля розширення споживчих можливостей кожної людини у світі, об'єднаному міжнародним поділом праці й ефективним зовнішньоторговим механізмом обміну зрослими обсягами вироблених життєвих благ.

Але циклічність, нестабільність розвитку економік ринкового типу кожного разу, коли вони входять у фазу рецесії чи депресії, є спокусливими для малопідготовлених економістів, популістські налаштованих політиків і неефективних вітчизняних виробників, не сповна розуміючих суть проблеми або переслідуючих власні бізнесові чи політичні цілі, для реанімації, пропаганди та запровадження у життя протекціонізму. Наприклад, у США під час загострення економічного спаду на початку 1980-х років ХХ століття теж намагалися застосовувати протекціоністську політику в плані захисту своєї металургійної