УДК 364.048

О.В. Заярнюк, асистент

Кіровоградський національний технічний університет

Напрямки удосконалення механізму стимулювання зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями

Стаття присвячена аналізу недоліків існуючого механізму стимулювання зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями. Запропоновані напрямки удосконалення механізму стимулювання зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями.

рівень зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, рівень працевлаштування, механізм стимулювання зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями

Постановка проблеми. Подолання кризових явищ у сфері зайнятості та на ринку праці великою мірою пов'язане із встановленням в якості головних напрямків соціальної політики пріоритетів щодо збереження трудового потенціалу та соціального захисту населення від безробіття, особливо людей з обмеженою конкурентоздатністю. До останніх, зокрема, відносимо молодь, жінок, осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різні аспекти проблем збереження та ефективного використання трудового потенціалу, зайнятості, соціального захисту населення висвітлюють праці багатьох українських вчених, серед яких С.І. Бандур, Д.П. Богиня, І.К. Бондар, О.А. Бугуцький, І.Ф. Гнибіденко, О.А. Грішнова, С.І. Доро- гунцов, Т.А. Заяць, Г.І. Купалова, В.І. Куценко, Е.М. Лібанова, М.В. Семикіна, Л.М. Фільштейн [2; 5; 6; 8; 9; 10; 15].

Водночас, питання зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями все ще залишаються невирішеними. Актуальність і недостатня вивченість зазначеного питання, зокрема щодо удосконалення механізму стимулювання зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, зумовили вибір теми даної статті.

Метою статті є аналіз існуючого механізму стимулювання зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями та окреслення напрямків його удосконалення.

Виклад основного матеріалу. В Україні поряд із збереженням в складі населення стабільно високої частки осіб з функціональними обмеженнями спостерігається зростання чисельності працюючих інвалідів. Так, за період 2002-2007 рр. їх кількість зросла на 31,5%. Однак, незважаючи на це, питома вага інвалідів, охоплених трудовою зайнятістю, все ще залишається невисокою. Так, у 2007 р. з 2391,9 тис. інвалідів1 працювали 368,1 тис. осіб, тобто лише 15,4%. Зростання рівня зайнятості порівняно з 2006 р. відбулося лише на 0,4%, особливо складна ситуація спостерігається із зайнятістю інвалідів I і II груп, серед яких питома вага працюючих станом на початок 2008 р. - лише 6% [14].

Аналіз статистичних даних свідчить про низьку соціальну ефективність системи стимулювання зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями. Так, серед осіб з інвалідністю через службу зайнятості працевлаштується лише третина з тих, які перебувають на обліку. Наприклад, у 2006 р. рівень працевлаштування громадян цієї

1 Загальна чисельність інвалідів без урахування дітей - інвалідів віком до 18 років категорії державною службою зайнятості становив 35,8%, у 2007 р. цей показник знизився до 34,3% [12, с. 84; 13, с. 95]. Це, в свою чергу породжує зневіру в можливість отримання допомоги по працевлаштуванню від державної соціальної служби. Так, протягом 2006 р. кількість інвалідів, які звернулися до органів соціального захисту населення за допомогою у працевлаштуванні склала 8523 особи, або лише 0,4% від усієї кількості не охоплених трудовою діяльністю інвалідів. В 2007 р. з 202973 осіб, вперше визнаних інвалідами в працездатному віці перебували 150833 осіб, або 74% [13, с. 86]. Водночас на обліку в службі зайнятості протягом 2007 р. перебувало лише 22155 осіб, що становить 14,7% від кількості інвалідів працездатного віку, зареєстрованої в тому ж році [13].

Стосовно такого поширеного способу забезпечення інвалідів робочими місцями, як спеціалізовані підприємства, відзначимо, що в Україні нині функціонують підприємства, що перебувають у підпорядкуванні Союзу організацій інвалідів України (СОІУ), Українського товариства сліпих (УТОС) та Українського товариства глухих (УТОГ). За статистичними даними, кількість таких підприємств в Україні у 2007 р. становила 192 в системі УТОС і 108 підприємств в системі УТОГ. Зазначимо, що кількість їх скорочується. Так, за 2006-2007 рр. кількість підприємств УТОС скоротилася на 16 одиниць, або 7,7%, підприємств УТОГ - на 10 одиниць, або 8,5%.

Доцільно зауважити, що з метою поліпшення працевлаштування в деяких країнах, як і в Україні, законодавством передбачені квоти робочих місць для осіб з інвалідністю. Водночас, в країнах Євросоюзу існують певні відмінності у відсотковому розмірі квоти. Він залежить переважно від чисельності працівників підприємства, ситуації на ринку праці та форми власності підприємства (табл. 1).

Враховуючи вище викладене, робимо висновок, що існуючий механізм стимулювання зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями в Україні є недосконалим, про що свідчать: низький рівень зайнятості серед громадян цієї

категорії; низький рівень працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями службою зайнятості; незначна кількість інвалідів, які звертаються до органів соціального захисту населення за допомогою у працевлаштуванні; поступове руйнування мережі спеціалізованих підприємств інвалідів; переважно мінімальний рівень заробітної плати за видами вакансій для інвалідів; недосконалість системи квотування робочих місць для інвалідів (система квотування не передбачає кар'єрного зростання інвалідів, не враховує чисельність працюючих осіб на підприємстві та його форму власності, а також не залежить від ситуації на регіональному ринку праці).

Зауважимо також, що загострення кризових явищ в економіці України останнім часом ще більше погіршило стан зайнятості осіб з інвалідністю. Так, за словами першого заступника директора Державного центру зайнятості, Н. Зінкевич, наприкінці 2008 р. „прокотилася" „хвиля" безробіття серед працюючих інвалідів, яка була спричинена переважно звільненням з підприємств за угодою сторін та розірванням трудових договорів, зокрема з ініціативи власника [1].

Пропонована нами схема удосконалення механізму стимулювання