Згодом концепції теорії людського капіталу доповнюватимуться та розроблятимуться працями таких зарубіжних економістів як Й. Бен-Порат, Дж. Вейзі, Б. Вейсброд, Е. Денісон, Ф. Махлуп, Дж. Мінцер, Дж. Псахаропулос, Л. Туроу, І. Фішер та ін.

На противагу концепції "людського капіталу" у 70-х рр. ХХ ст. створена теорія "фільтра", яка розглядає освіту як механізм, здатний поділити людей за рівнем їхніх здібностей.

Центральна ідея цієї теорії - постановка на перший план не продуктивної, а селективної (інформаційної) функції освіти. Прихильниками цієї концепції є відомі західні вчені, такі як А. Берг, М. Спенс, К. Ерроу.

Майкл Спенс, один з головних промоутерів теорії сигналу, стверджував, що освіта має не продуктивну, а селективну функцію. Освіта не має на меті збільшення продуктивності індивіда, а відбору учня, який має і матиме в майбутньому найбільшу продуктивність. У цьому випадку соціальна рентабельність освіти, яка потребує значних витрат, не покращуючи при цьому продуктивність працівників, ставиться під сумнів. Таким чином, здобутий диплом виступає лише сигналом роботодавцю, доказом того, що працівник є кращим за інших. Методологічні засади ефективного функціонування системи сигналу були обґрунтовані М. Спенсом [6], це небезоплатність отримання освіти, що не дасть змогу отримати її менш здібним особам; зворотна пропорційність між вартістю отримання освіти та здібностями особи. Чим здібніша людина, тим з меншими витратами обходиться їй здобуття освіти, що дає змогу збільшувати освітній рівень.

Теорія сигналу є продовженням теорії фільтра. Згідно теорії фільтра, представленої К. Ерроу, освіта, а саме диплом, має інформаційну функцію щодо якісних характеристик індивідуума. Природно, що при найманні працівників підприємці будуть використовувати інформацію про потенційну продуктивність працівника. Отже, рівень освіти виступає своєрідним сигналом для роботодавців про якість робочої сили потенційних працівників.

Таким чином, освіта не збільшує здібностей індивіда, а лише визначає їх, виконуючи роль своєрідного фільтра. К. Ерроу розглядає витрати та переваги цього процесу, в той час як Спенс в теорії сигналу вивчає раціональність поведінки індивідуумів.

Маючи на меті, з одного боку, тестування теорії інвестування в людський капітал, а з іншого, пояснення масивного напливу студентів у вищі навчальні заклади та наповнення ринку праці, в економічній думці з'явилися й інші теорії привабливості ринку праці (Фрімен, 1971; Вьеболт, 2001). Приплив студентів у вищі навчальні заклади наприкінці 70-х років у багатьох країнах пояснюється теорією затору С. Диеболта, яка пояснює збільшення кількості студентів, встановивши причинно- наслідковий зв'язок з рухом на ринку праці, аналогічний тому що був виведений у моделях «павутини» Фримена (1971).

Фримен був першим, хто підняв тему переповнення вищих навчальних закладів. Він пояснює це тим, що на протязі 60-х років спостерігаються дуже великі витрати на освіту та її рентабельність завдяки попиту на кваліфіковану робочу силу та малу її пропозицію. Натомість протягом наступного десятиріччя спостерігається зворотна тенденція. Заробіток кваліфікованої робочої сили помітно зменшується натомість декласування зазнає збільшення.

За Фрименом причиною цього явища є декілька факторів: з одного боку, надлишок пропозиції покоління бебі-бума, а з іншого боку, зменшення рентабельності освіти, пов'язаної з підвищенням витрат на неї. Ця ідея має своє відображення в «моделі павутини ».

Проблематика цієї моделі пов'язана з очікуваним заробітком від того чи іншого вибору додаткової освіти студента. У цій моделі, строк від вступу до отримання диплома, так як і майбутній заробіток відіграють головну роль. Таким чином, заробіток є ключовим елементом моделі, згідно якого приймаються рішення стосовно додаткових інвестицій в освіту.

Багато економістів аналізували висновки Фрімена. Так, Румбергер (1987) показав, що в США освітній рівень працівників на три роки вищий, ніж того потребує займана посада.

Подальший розвиток концепції людського капіталу відображається в нових моделях ендогенного зростання П. Ромера (1986) та Р. Лукаса (1988).

За Лукасом, людський капітал, який розглядається як проміжний продукт, та його вплив на кінцеву продукцію є головним фактором економічного зростання. Модель Лукаса також показує кореляційний зв'язок між випуском продукції та впливом зовнішніх еффектів, екстерналій. Це означає взаємозалежне зростання сукупного людського капіталу та продуктивності кожного працівника. За відсутності екстерналій розвиток людського капіталу визначає темп зростання. У зв'язку з наявністю екстерналій збільшення людського капіталу може домінувати над зростанням фізичного капіталу, завдяки чому зростає ВВП країни.

Згідно моделі Ромера, Манківа та Вейла нові теорії зростання змогли більш точно визначити людський капітал та його внесок в економічне зростання країн, що знаходяться на стадії розвитку. Ця модель визначає, що відносно невеликі відмінності в варіаціях ресурсів, що інвестуються в акумулювання фізичного та людського капіталу, можуть мати результатом досить великі розбіжності в продуктивності кожного окремого працівника. Це дозволяє більш точно пояснити різницю в рівні прибутку, що припадає на кожного працівника.

Таким чином, ми бачимо, що на сьогоднішній день взаємозв'язок між економічним зростанням та освітою є досить сталим та досліджується широким колом економістів. На думку П. Агьона та Е. Когена, кожна країна світу характеризується технологічним рівнем, який у свою чергу визначає систему освіти, адаптовану кожною країною.

Деякі вчені зазначають, що система освіти орієнтована здебільшого на початкову школу, та меншою мірою на середню, має стрімкий стимулюючий ефект на економічне зростання країни з економікою на стадії розвитку. На відміну від неї, система освіти, орієнтована