УДК 332.132(477)

О.В. Коломицева, канд. екон. наук

Черкаський державний технологічний університет

Система управління структурними змінами, як основа економічного зростання

В статті розглянута роль держави у формуванні оптимальних структурних зрушень, та заходи державного впливу, які використовувались в світовій практиці, дана спроба визначення напрямів державного регулювання в оздоровленні фінансової ситуації країни.

структурна криза, державне регулювання, стуктурно-інвестиційний маневр, стратегічне управління

Структурна криза та вихід з неї - вкрай важке випробування для будь-якої економічної системи, але набагато складніше вийти з цієї кризи, коли відбувається зміна суспільного ладу, трансформація економічної системи з однієї в іншу. У ринковій економіці під час структурної кризи відбувається «скидання» неефективних, застарілих виробництв, санація підприємств. На цій стадії розробляється майбутня ринкова стратегія, іде інтенсивна інноваційна діяльність, що випереджає інвестиції. Це болісна стадія, тому що виробник адаптується до нових умов, і на цьому етапі особливого значення набуває політика держави, що проводиться нею в сфері економіки.

Теоретичним та прикладним проблемам здійснення структурної трансформації економіки регіонів, ролі держави в цьому процесі приділяється велика увага в роботах відомих українських та зарубіжних науковців В.М. Гейця, В.П. Семиноженка, Б.Є. Кваснюка, Б.М. Данилишина. Особливої актуальності вони набули на сучасному етапі, коли гостро необхідна дієвість системи державних пріоритетів, оскільки саме вони виступають рушійною силою прогресивних структурних зрушень в економіці.

Мета написання статті - дослідити роль держави у формуванні оптимальних структурних зрушень, та заходи державного впливу, які використовуються у світовій практиці та визначити напрями державного регулювання в оздоровленні фінансової ситуації, стимулюванні пожвавлення інвестиційної й інноваційної діяльності, підвищенні ефективності функціонування державного апарату на основі модернізації механізмів управління економікою.

У період кардинальних структурних перетворень роль держави полягає не в тому, щоб «витягати» нерентабельні виробництва, а в тому, щоб оздоровлювати фінансову ситуацію, допомагати пожвавити інноваційну діяльність ще до фінансування великих інвестиційних проектів. Держава повинна створити базу для кредитування основ нововведення під майбутні ефективні структурні зрушення.

У світовій практиці використовувалися прямі заходи впливу з боку держави щодо стимулювання інвестицій. Так, у перші післявоєнні роки в Західній Німеччині був успішно задіяний Закон про інвестиційну допомогу, відповідно до якого з галузей легкої промисловості, які демонстрували швидку окупність коштів, у примусовому порядку проводилися відрахування на користь галузей важкої промисловості саме на інвестиційні цілі.

У Західній Європі після завершення глибоких структурних перетворень у післявоєнні роки (які за глибиною і масштабами кризи цілком порівнянні зі станом перехідної економіки в 90-ті рр. XX ст.) роль держави в реформуванні структури економіки знизилася, а зміни в інституційних і ринкових структурах, які відбулися за участі держави, зробили періоди спадів менш тривалими й руйнівними. Це можна пояснити тим, що підвищилася маневреність фінансового забезпечення інвестиційних процесів як результат розвинутої кредитно-грошової системи, зросла стабільність господарських структур внаслідок нових інформаційних технологій, що забезпечують перехід до більш гнучких виробничих зв'язків, інакше кажучи, завдяки вищому рівню зрілості ринкових відносин.

Досліджуючи роль державного регулювання в теорії Кейнса слід відзначити, що в ринковій економіці часом виникає надлишок національних заощаджень над капітальними інвестиціями або брак сукупного попиту порівняно з виробничим потенціалом. «Дірка», що утворилася, за Кейнсом, може бути закрита або зростанням капітальних інвестицій, що стимулюються низьким банківським відсотком, або перевищенням державних видатків над бюджетними доходами, тобто дефіцитним фінансуванням. Держава може також сприяти зростанню сукупного попиту через субсидії на громадські роботи (соціальні програми), підтримуючи тим самим платоспроможний попит населення і його стабільність. Подібні заходи повертають економіку в стан загальної рівноваги, коли виробничі потужності повністю завантажені, сукупний попит відповідає пропозиції, національні заощадження дорівнюють інвестиціям, а державний бюджет знову збалансований.

Кейнсіанські заходи сприяли підйому економіки країн Заходу в 40-60-ті роки. Однак, як показала практика, з наближенням до оптимального завантаження виробничих потужностей стимулююча дія цих заходів слабшає, тому що зростаючий грошовий попит провокує інфляцію, яка автоматично зменшує реальне значення зростання. Інфляція може мати й інший характер, тобто бути результатом тиску витрат, наприклад, з боку природних і ринкових монополій. У цьому випадку зростання цін має місце навіть в умовах недостатнього сукупного попиту й недостатніх капітальних інвестицій. При такому поєднанні ефективність заходів щодо прямого стимулювання грошового попиту стає слабкою.

Відповідно до теорії неолібералізму системний підхід до аналізу економіки передбачає багаторівневу стратифікацію національного господарства й дослідження взаємозв'язків як усередині, так і між окремими рівнями. При проведенні реформ у неоліберальному ключі взаємовпливу макроекономічних параметрів і дій економічних агентів на мікрорівні приділялося вкрай мало уваги. Тим часом нині багато дослідників наполягають на вивченні економічної дійсності не окремо на макро- і на мікрорівні, а саме в контексті взаємозв'язку й взаємодії макро- і мікроекономічних процесів. Справедливість такої точки зору не викликає сумнівів, оскільки, як показав досвід економічних реформ в Україні, недоврахування взаємної рефлексії макро- і мікроекономічних процесів призводить до вкрай важких наслідків. Наприклад, проведення рестрикційної грошово-кредитної політики в 90-ті роки ніяк не узгоджувалося з браком обігових коштів у підприємств, що спричинило затяжну кризу неплатежів.

Спираючись на світовий досвід, можна констатувати, що досить високих і стабільних результатів в економічному розвитку досягли країни, які проводили політику дозованого лібералізму. Це дало їм змогу не тільки не підірвати місцеве виробництво, але й забезпечити підвищення