безпосередньо в практику, а також обміну передовим досвідом у сфері НДДКР. Яскравим прикладом може служити Німеччина, що є лідером в організації потужної системи впровадження інновацій, має для цього кілька сотень інжинірингових фірм, а також спеціальних державних інноваційно-технологічних центрів. Невипадково в Німеччині щорічно проводиться 80 % від загального обсягу організованих в усьому світі науково-технічних виставок. У зоні особливої уваги й контролю регіонів повинні знаходитись питання забезпечення раціональної зайнятості населення. Тут потрібен збалансований підхід і жорсткий контроль місцевих органів влади, щоб не допустити масового безробіття. Зокрема, у відповідності з порядком розробки й реалізації цільових програм обов'язково повинні передбачатися заходи щодо створення нових і збереження робочих місць на регіональному й галузевому рівнях, а також заходи для раціонального територіально-галузевого розподілу цих місць і працевлаштування населення. В остаточному підсумку, використання інноваційних резервів повинне здійснюватися при обов'язковій умові не допускати зростання безробіття понад соціально безпечний рівень. У той же час не можна необгрунтовано гальмувати процес вивільнення зайвих працівників у зв'язку з впровадженням інноваційних заходів. Все це вимагає суворого дотримання державних соціальних стандартів в сфері зайнятості й умов роботи, оплати праці й реальних доходів населення, а також страхування, пенсійного забезпечення і т.д. Активізації інноваційній діяльності й консолідації творчих зусиль будуть сприяти заходи щодо підвищення якості й конкурентоспроможності самого персоналу, впровадженню наукової організації праці й виробництва.
Важливою умовою реалізації стратегії розвитку інноваційного потенціалу регіону є адаптація підприємств і адміністративних структур до умов інноваційного типу розвитку. Мова йде про здатність гнучко пристосовуватися до змін зовнішніх і внутрішніх умов, вчасно виявляти й ураховувати зміни, матеріалізувати прогресивні тенденції в процесі розробки й впровадження поточних і стратегічних нововведень.
У силу впливу ряду внутрішніх і зовнішніх факторів стану економіки й меркантильної орієнтації на одержання спекулятивного прибутку, більшість господарюючих суб'єктів у регіонах ще слабко спрямовані на систематичне відновлення виробництва, досягнення науково-технічного прогресу й забезпечення високого рівня конкурентоспроможності. Як показує практика, проведені в Україні реформи щодо зміни організаційно-правових форм підприємств, удосконалювання податкової й бюджетної політики самі по собі не можуть забезпечити автоматично перехід до інноваційного типу господарювання.
Необхідна, на нашу думку, серйозна реконструкція організаційної структури кожного господарюючого суб'єкта в регіоні. Доцільним в даному зв'язку є розробка господарюючими суб'єктами регіону спеціальних цільових програм з адаптації організаційної структури й персоналу підприємств, у яких повинна бути передбачена система заходів, адекватних вимогам інноваційного типу господарювання, а також використання ринкових важелів і стимулів. У цих своєрідних бізнес-планах інноваційної адаптації повинні бути розроблені заходи щодо створення принципово нових підрозділів і служб, призначених для виконання наступних функцій: стратегічне управління, прогнозування й програмування;
управління якістю продукції й забезпечення конкурентоспроможності;
управління нововведеннями;
маркетинг, реклама й комерційна діяльність;
розвиток мережі сервісного обслуговування споживачів;
інформація й інформаційне забезпечення та ін.
З урахуванням специфіки конкретних підприємств для виконання зазначених та інших функцій можуть створюватися відповідні підрозділи. Це не виключає також необхідності уточнення структури й перегляду змісту роботи традиційних підрозділів в інтересах посилення інноваційної спрямованості їх діяльності. Так, наприклад, можуть бути здійснені, якщо це економічно виправдано, розукрупнення даного підприємства або, навпаки, розширення диверсифікованості, об'єднання декількох взаємозалежних суб'єктів у вигляді холдингу, асоціації, фінансово-промислової групи тощо.
Вимагає прискореної адаптації до ринкових умов і такі важливі ланки інноваційного потенціалу, яким є масив науково-дослідницьких інститутів, кафедр вузів, проектно-конструкторських та інших подібних організацій. Про необхідність цього свідчить наступний факт: незважаючи на те, що в Україні спостерігається тенденція до зростання кількості наукових кадрів, вони завоювали лише 0,3 % ринку високих технологій [4]. При цьому варто враховувати, що українські вчені мають багато розробок вищого світового класу. Однак недоліки, пов'язані з доведенням цих розробок до логічного завершення у вигляді конкретного інноваційного продукту не дозволяють нашій країні закріпити свої позиції на світовому ринку.
Організація активного використання інноваційного потенціалу, ефективна консолідація сил і засобів у цій сфері багато в чому залежить від рівня роботи регіональних органів влади. Одним із важливих завдань регіональних органів влади є, на нашу думку, забезпечення фінансово-матеріальної підтримки різних господарюючих суб'єктів, зайнятих інноваційним підприємництвом, акумуляція ресурсів і концентрація їх для успішного досягнення цілей інноваційної стратегії. Для цього можуть бути задіяні значні, наявні в підприємств регіону, невикористані резерви виробничих потужностей, устаткування, матеріалів тощо. Розраховувати на засоби з державного бюджету в найближчий час практично немає підстав. Чинним законодавством визначений багатий арсенал методів і джерел формування фінансових ресурсів для підтримки інноваційної діяльності в регіонах. У їх числі - використання різних державних і недержавних, бюджетних і позабюджетних засобів, створення різних інноваційних фондів тощо [5, С.230-235].
Завдання регіональних органів влади - сприяти більш повній мобілізації цих засобів і спрямовувати їх на підтримку інноваційних заходів у регіоні.
Інноваційний потенціал регіону може розвиватися повною мірою на основі фінансових ресурсів, акумульованих різноманітними за своєю діяльністю банками (ощадними, іпотечними, кредитної кооперації тощо). У перспективі банки з метою підвищення ефективності своєї діяльності в інноваційній сфері, з іншого боку, можуть функціонувати як групи, що поєднують страхові, аудиторські, інформаційні, біржі, лізингові й факторингові компанії.
Висока ефективність властива інноваційному потенціалу того регіону, що, крім банку, включає й інші фінансові інститути (наприклад, пенсійний фонд або приватну страхову компанію). Відомо, що специфіка пенсійного фонду