в тому, що це комерційне підприємство особливого роду - воно акумулює заощадження населення для одержання ними додаткових доходів по досягненні пенсійного віку. Таким чином, уже характер названих заощаджень означає, що приватні пенсійні фонди формують такий елемент фінансових потоків, що характеризується довгостроковим характером функціонування (приймаючи до уваги значний часовий лаг між нагромадженням грошових ресурсів і їх виплат). В економічній теорії ця унікальність приватних пенсійних фондів, як фінансових посередників у фінансовій інфраструктурі ринкової економіки, позначається вказівкою на те, що пенсійні фонди володіють так званими «довгими грошима». Включення пенсійних фондів у структуру інноваційного потенціалу регіону забезпечує можливість додаткового фінансового джерела інноваційної діяльності, при забезпеченні оптимальності його інвестування здатний додати потужний імпульс економічному розвитку регіону. Зрозуміло, пенсійний фонд набуває «корпоративного» характеру, акумулюючи основні внески від фірм - суб'єктів господарювання й і забезпечує обслуговування зайнятих на них працівників.
У результаті включення фінансових інститутів у структуру інноваційного потенціалу регіону виникає ефект замкнутої («кругової») циркуляції її грошових потоків, що є особливим фактором генерації й примножування ресурсного потенціалу регіону. Настільки ж значимим фактором розвитку інноваційного потенціалу регіону виступає входження в його склад страхових компаній, які акумулюють страхові платежі як юридичних, так і фізичних осіб для виплати визначеного розміру компенсації при настанні страхового випадку. Економічна ефективність страхової компанії як елемента інноваційного потенціалу регіону тим вище, чим сильніший її зв'язок з таким підрозділом даного потенціалу, як приватний пенсійний фонд. Завдяки страховим компаніям інноваційний потенціал регіону здатний зберігати внутрішні ресурси й перерозподіляти ризики усередині загальної структури, має стійкі пасиви й здатен вкладати об'єднані ресурси в різні об'єкти. У теоретичній моделі багатофакторного формування інноваційного потенціалу регіону значимість страхової компанії визначається її вузько спеціалізованої або широко диверсифікованою орієнтацією.
Саме тому, що роботу з мобілізації ресурсних резервів на регіональному рівні повинні очолити органи влади регіону, а також широке коло, новизна й складність проблем, пов'язаних з виходом регіонів на шлях інноваційного розвитку, необхідно здійснити комплекс заходів із адаптації організаційної структури самих регіональних органів управління відповідно до даних завдань.
У структурі апарату органів регіонального управління повинні створюватися підрозділи, що мають фахівців, здатних виконувати наступні функції: розробляти прогнози, концепції, основні напрями й показники регіональної соціально-економічної та інноваційної політики; управляти цільовими інноваційними програмами, організовувати моніторинг і контроль за їх виконанням; проводити експертизу проектів, відбір виконавців на виконання регіонального інноваційного замовлення; забезпечувати фінансово-матеріальну й кадрову підтримку інноваційного підприємництва; впроваджувати механізми державного й ринкового регулювання інноваційної діяльності. У зв'язку із цим, на нашу думку, представляється доцільним установлення тісних зв'язків регіональних органів управління з наявними в регіоні вищими навчальними закладами з метою максимального використання наукового потенціалу вузів. Цей підхід дозволить органам управління здійснювати підготовку потрібних фахівців для інноваційних адміністративних підрозділів із самого початку навчального процесу.
Є зміст ще раз відзначити, що державні органи влади, при всій важливості їх у вирішенні проблем інноваційної стратегії не повинні втручатися в господарську діяльність підприємств, а зобов'язані створювати умови для інтенсивного інноваційного розвитку. Зокрема, пріоритетними можуть стати такі напрями діяльності регіональних органів влади, які мають стратегічне значення для зміцнення й розвитку сукупного інноваційного потенціалу регіону. До таких орієнтирів регіональної державної політики відносяться:
усестороння підтримка галузей і підприємств, пов'язаних з розвитком наукомістких виробництв і впровадженням високих технологій;
модернізація структури господарства регіону з метою створення умов для функціонування його економіки на принципах постіндустріального типу розвитку;
підтримка малого й середнього бізнесу, особливо малих інноваційно- активних підприємств і організацій, що є самим швидким і в багатьох випадках економічно вигідним способом перетворення науково-технічного потенціалу. Використовуючи досвід закордонних країн, наприклад США, органи регіональної влади можуть брати участь у створенні інвестиційних компаній малого бізнесу, надавати податкові й фінансові пільги й державні гарантії по кредитах надаваним інноваційним підприємствам, а також ефективно підтримувати широку приватну ініціативу щодо освоєння виробництв нового технологічного укладу [6, С.58-61]. Важливим стає створення організаційно-економічних умов вільного доступу всіх господарюючих суб'єктів до достовірної науково-технічної та економічної інформації шляхом створення відповідних інформаційних систем;
усестороння підтримка інновацій, сприятливого соціального клімату, раціонального використання природно-кліматичних факторів в регіоні, зниження трудомісткості й матеріалоємності виробництва;
активізація дій у напрямі підвищення якості й удосконалювання структури попиту. У якості інструмента такий політики можуть виступати такі заходи як конкурсний розподіл замовлень серед підприємств і фірм на виробництво високотехнологічної продукції; установлення жорстких, наближених до світових, стандартів при її виробництві й реалізації; налагодження системи сертифікації інновацій; постійний моніторинг технологічних інновацій у розвинених країнах; розвиток патентної політики; надання фінансових і податкових пільг підприємствам, що інвестують в інновації й т.д.;
стимулювання пропозиції дефіцитних факторів виробництва вищого порядку, необхідних для зростання конкурентоспроможності промисловості. Це передбачає серйозні інвестиції в науку й нові технології, так само як і у професійну підготовку й освіту; у розвиток інфраструктури ринку інновацій з метою створення регіональної інноваційної системи;
крім того, особлива проблема пов'язана із ситуацією фінансової неспроможності великої кількості підприємств. У цьому випадку державна підтримка конкретних підприємств повинна концентруватися в напрямі стимулювання їх реконструкції або модернізації на основі перспективних технологій нового технологічного укладу.
Таким чином, органи влади регіону покликані вирішувати двоєдине завдання: з одного боку, вони повинні вберегти від руйнування перспективні виробництва й створити