УДК 338.512.001.33

С.Г. Діордіца, проф., д-р екон. наук

Одеський державний економічний університет

До питання про адекватність інформаційної моделі обліку витрат

У статті розглянуто та проаналізовано переваги й недоліки двох систем класифікації витрат: за їх економічною структурою і процесом формування та за цільовим спрямуванням діяльності. Доведено, що сукупне використання елементів обох систем буде сприяти побудові адекватної інформаційної моделі управління підприємством.

облік, витрати, інформаційна модель, економічна структура, класифікація витрат, цільові спрямування

Визначення наукової проблеми. Останнім часом перед практикуючими бухгалтерами та економістами все частіше постає проблема недостатнього теоретичного обґрунтування витрат підприємства, а також відсутність єдиної класифікації витрат, яка б задовольняла потреби управління витратами підприємств різних галузей і з різними напрямками діяльності. Чого тільки не доводиться вигадувати працівникам фінансової сфери для того, щоб можна було хоч якось наочно простежити за витратами, які здійснюються на їхніх підприємствах, починаючи з, на наш погляд, зовсім недоцільного використання двох класів рахунків витрат та закінчуючи введенням у обліку кожного підприємства додаткових субрахунків залежно від видів витрат. Така облікова політика лише збільшує роботу бухгалтерів.

За умов сьогодення, коли на багатьох підприємствах облік комп'ютеризовано, необхідність застосування двох класів рахунків відпадає. Складання оборотно-сальдових відомостей уможливлює достатню інформативність обліку за видами витрат, висвітлюючи, у тому числі, витрати на амортизацію, на оплату праці, матеріальні витрати тощо.

Мета дослідження. Звертаючись до вже існуючих класифікацій, врешті-решт, кожен може зіткнутися з тим, що вони мають винятково локальний характер. Отже, доцільною для даного дослідження є мета визначення загальних підходів до класифікації витрат різногалузевих підприємств, що у свою чергу буде сприяти побудові адекватної інформаційної моделі управління підприємством.

Аналіз існуючих розробок. Аналізуючи точки зору різних авторів стосовно поняття «витрати» [3-5], можна зробити висновок, що одні дотримуються думки щодо ідентичності економічної суті понять «витрати» і «видатки», а інші - що не існує прямого зв'язку між економічною сутністю витрат та їх бухгалтерською інтерпретацією. Така точка зору обумовлюється тим, що версія походження системи витрат передбачена міжнародними стандартами й складається з необхідності визнання суті витрат як установленого розрахункового шляху зменшення прибутків підприємства за звітний період у результаті здійснення діяльності, не пов'язаної з розподілом капіталу між учасниками.

Не дивлячись на те, що проблемним питанням класифікації приділялася і зараз приділяється чимала увага з боку вчених-економістів, слід зазначити, що в нормативних документах ці питання розглянуті недостатньо. Так, у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», крім класифікації по видах діяльності пропонується класифікувати витрати за способом перенесення вартості на собівартість продукції: прямі і непрямі.

Прямими вважаються витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом. До них відносяться витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду продукції, які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.

Слід зазначити, що наявність такої класифікації в П(с)БО 16 «Витрати» не примусила законодавців дати визначення непрямим витратам, залишивши це питання на досвід економістів [1].

Однак визначення непрямих витрат можна зустріти в Методичних рекомендаціях з формування собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості, затверджених наказом Державного комітету промислової політики України від 2 лютого 2001 року № 47 [2].

Непрямими пропонується вважати витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом. До них відносяться витрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (загальновиробничі), які включаються у виробничу собівартість за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати формують комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають декілька елементів), які відрізняються по їх функціональній ролі у виробничому процесі.

Методичні рекомендації № 47 пропонують розподіляти витрати на змінні та постійні за ступенем впливу об'єму виробництва на рівень витрат.

До змінних витрат відносять витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням об'єму випуску продукції і зменшується з його зниженням. Подібними витратами є витрати на сировину і матеріали, покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, технологічне паливо і енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.

Постійними прийнято вважати витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) об'єму випуску продукції істотним чином не змінюється. До постійних відносяться витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Такі ж види витрат виділяються при використанні ознаки класифікації витрат за повнотою включення в собівартість продукції [5, с. 123]. Розрізняють дві основні системи управлінського обліку таких витрат: систему повного віднесення витрат на собівартість продукції та систему часткового включення витрат в собівартість по окремій ознаці, наприклад, за ознакою залежності витрат від обсягу виробництва, яке отримало назву «direct-costing». «Директ-костінг» - це система обліку собівартості, яка базується на розподілі загальних видатків підприємства на постійні та змінні.

Важко стверджувати, хто із учених був першим у теоретичному обґрунтуванні та використанні цієї системи. Ще Т.Е. Кліпштейн у своїй книзі «Вчення щодо альтернатив в обліку» показав на прикладі металургійного виробництва, які витрати слід відносити до прямих та як вести облік по окремих фазах межі цього виробництва: видобуток руди і вугілля, плавка, ковальське виробництво [4, с. 77-78 ].

Ж. Курсель-Сенель у роботі «Теорія й практика підприємництва в землеробстві, ремеслі та торгівлі» запропонував розділити витрати на