УДК 331.368 В.О. Жукова, асп.

Кіровоградський національний технічний університет

Вища освіта як чинник розвитку національної економіки

У статті розглянуті основні характерні риси вищої освіти як чинника розвитку національної економіки. Охарактеризовано взаємовплив рівня освіти та середньодушового доходу працівників. Визначено напрями інноваційного розвитку вищої освіти.

вища освіта, фахівці з вищою освітою, ринок освітніх послуг, середньодушовий дохід, економіка знань

Вступ. Згідно концепції інформаційного суспільства, у постіндустріальну епоху економічний розвиток держав буде ґрунтуватися не на матеріальних активах, а насамперед на якості та кількості знань про процеси, які відбуватимуться у соціально- економічному середовищі, що обумовлює зростання значення освіти як вагомого чинника соціально-економічного розвитку країн на даному етапі.

Дійсно, в умовах глобального інтенсивного технологічного розвитку освіта не лише дозволяє оволодіти старими, вже накопиченими знаннями, але і сприяє отриманню нових знань у процесі праці, а також забезпечує умови для їх виробництва в майбутньому.

Аналіз досліджень та публікацій останніх років. Різним аспектам питання впливу вищої освіти на рівень доходів населення приділяли увагу багато як зарубіжних, так і вітчизняних вчених таких як: В. Брокбенк, Д. Парсон, Дж. Грехем, Е. Денісон, П. Дракер, С. Аржиріс, В. Савченко, В. Куценко, Д. Богиня, І. Бондар, Л. Антошкіна, О. Грішнова.

У той же час, незважаючи на значні світові напрацювання у сфері дослідження впливу вищої освіти на рівень доходів населення та відпрацьовані відповідні механізми регулювання цих процесів, в Україні дане питання залишається ще недослідженим у повній мірі, особливо в умовах формування постіндустріальної економіки. Ось чому, метою даної статті є компаративістський аналіз впливу вищої освіти на рівень доходів населення як в провідних країнах світу, так і в Україні.

Про характер позитивного впливу освіти на економічне зростання різних країн свідчать розрахунки Е. Денісона, які показали, що у період з 1970-1985 рр. внесок освіти в щорічне економічне зростання у ФРН становив 2 %, в Японії -3,3%, у Нідерландах - 5%, у Франції - 6%, в Італії - 7%, у Великобританії - 12 %, в Аргентині - 16,5 % тощо [8].

При цьому, необхідно відзначити, що у розвинених країнах значним стимулом розвитку освіти, особливо вищої, є той факт, що спостерігається стійка залежність між рівнем освіти і доходом, який отримується протягом всього життя. За даними за 1990 р. у американців з початковою освітою сукупний отриманий протягом всього життя дохід складав 756 тис. дол., з вищою освітою - 1720 тис. дол. Абсолютний розрив складав майже 1 млн. дол..

Поряд з цим, Е. Денісон вважав, що 60 % різниці в заробітках людей обумовлюються безпосереднім впливом освіти, а 40 % нерівністю їх здібностей [8].

На превеликий жаль говорити про подібні тенденції в Україні, як і в більшості інших СНД поки що не приходиться. Так, у нашій країні, зокрема у сфері оплати праці, домінує передусім галузева та регіональна диференціація в оплаті праці, а не диференціація, яка б ґрунтувалася на основі займаної посади та відповідного рівня освіти, а також професійної кваліфікації [1].

За таких умов працівники, які не мають вищої освіти та виконують некваліфіковану працю в одних галузях можуть отримувати заробітну плату більшу ніж спеціалісти з вищою освітою, або навіть з науковим ступенем , які працюють в інших, необхідних для економічного та соціального розвитку країни, галузях. Так, наприклад у 2007 р. середня заробітна плата у галузі транспорту та зв'язку складала 1670 грн., або на 23,6 % вище ніж середня по економіці, а у галузі фінансової діяльності - 2770 грн., або у 2,1 рази більше ніж середня по економіці. У той же час, середня заробітна плата у галузях освіти та охорони здоров'я і соціальної допомоги, в яких зайнята значна частка працівників з вищою освітою, складали відповідно 78,5 % та 64,5 % від середньої по економіці. На самих же підприємствах та у організаціях, особливо промислово нерозвинених регіонів, досить часто співвідношення у заробітній платі між працівниками з вищою освітою та тими, хто її не має, є незначним, що пояснюється її близькістю до розміру мінімальної заробітної плати.

У цілому ж необхідно зазначити, що в Україні, як і у більшості інших країн СНД продовжують і зараз зберігатися тенденції відношення до людського фактору за остаточним принципом. Так, за підрахунками російського економіста Д.Львова за рівнем продуктивності праці Російська Федерація відстає від США у 5-6 разів, тоді як за рівнем заробітної плати у 10 і більше разів . При цьому, виходячи із стану основних фондів та рівня кваліфікації наших фахівців можна припустити, що рівень продуктивності праці в наших країнах має не досить вагому різницю, а середня заробітна плата, для порівняння, у 2002 р. у Росії складала 141,2 дол. США, тоді як в Україні лише 70,7 дол. США [2]. При цьому, ціни на товари, які споживають населення наших країн наближуються до світових.

Отже, без створення достатніх економічних та соціальних умов для формування високомотивованої та висококваліфікованої робочої сили можна стверджувати про існування в наших країнах лише вагомого людського потенціалу, а чи стане він у повній мірі людським капіталом, тобто чи зможуть кваліфіковані працівники заробляти достатні кошти завдяки своїм знанням та навичкам,