Таким чином, без створення умов для підвищення середньої реальної заробітної плати в економіці та відповідно отримання гідної винагороди працівникам у залежності від рівня освіти, реальних стимулів для отримання вищої освіти, а головне адекватних професійних знань та навичок, існувати не буде.

Характерно, що для високорозвинутих та середньорозвинутих держав характерна прямопропорційна залежність між економічним розвитком та якісним станом людського і фізичного капіталів [9].

Слід відзначити, що людський фактор, за сучасних умов, стає активним фактором зростання, лише у випадку, якщо будуть удосконалюватися як формальна система освіти, так і навички використання отриманих знань на практиці. Важливо розуміти, що сама по собі освіта не є панацеєю від економічної рецесії, а представляє лише потенційний фактор, передумову майбутнього економічного зростання. Джерелом розвитку вона стає лише тоді, коли може продуктивно використовуватися, тобто коли створені передумови для практичної реалізації сучасних знань та навичок спеціалістів на їхніх підприємствах та у організаціях.

При цьому, процес забезпечення адекватності професійної, зокрема і вищої, освіти потребам господарського комплексу є безперервним, а за умов все більшого наростання інтенсивності експансії радикальних технологічних бумів, він потребує

посиленої уваги. Це обумовлює необхідність переходу до більшої інтеграції наукової та освітньої діяльності вищих навчальних закладів з метою забезпечення підвищення інтенсивності процесів трансферу нових наукових знань у освітні продукти, а отже системного використання інноваційних механізмів управління вищою освітою.

Прикладом використання інноваційних підходів до забезпечення поступової інтеграції сфери освіти і науки з сферою зайнятості з метою побудови конкурентоспроможної економіки є досвід Великобританії. Так, у 1998 р. у Великобританії була розроблена програма "Формування економіки знань" (Building the Knowledge Driven Economy). Ціллю даної програми було визначення основних напрямків розвитку національної економіки з метою підвищення її міжнародної конкурентоспроможності в сучасних умовах тотальної інформатизації суспільства. Серед основних стратегічних завдань були визначені такі як:

- виділення додаткових 1,4 мілліарди ф. ст. на інвестування в наукову та інженерну базу через відповідні фонди;

- збільшення бюджету державному департаменту торгівлі та промисловості (відповідає за розвиток підприємництва, інновацій, зокрема поширення сучасних технологій серед вітчизняних підприємств та підвищення ефективності діяльності підприємств) більше ніж на 20 % протягом трьох років;

- винагородження університетів за стратегії та діяльність, які спрямовані на збільшення взаємодії з підприємствами господарського комплексу.

Загалом, для більшості країн світу актуальними постають такі питання інноваційного розвитку як в цілому освіти, так зокрема і вищої:

- розвиток системи безперервної освіти, з метою забезпечення перманентної актуалізації знань та навичок працівників потребам працедавців;

- використання інформаційних та телекомунікаційних технологій у процесі навчання, що дозволяє зменшити вплив географічного фактору шляхом використання дистанційної освіти, підвищити рівень інформаційного забезпечення навчального процесу, що у кінцевому рахунку призводить до можливості збільшення обсягів надання освітніх послуг, зменшення вартості освіти та підвищення її ефективності. Так, у Сполучених Штатах приблизно у 100 млн. дорослих є необхідність і бажання продовжити навчання, однак коледжі можуть надати лише 15 млн. місць. При цьому, дефіцит уже сьогодні можна заповнити за допомогою домашніх комп'ютерів та Інтернету. Більше ніж у половини сімей США і Канади є один і більше комп'ютерів, а в травні 2000 р. тут налічувалося 108 млн. користувачів Інтернету [3];

- подальше удосконалення процесу інтеграції вищої освіти та сфери зайнятості з метою забезпечення якісного рівня спеціалістів у відповідності до вимог працедавців (розвиток дуальної системи освіти);

- поширення та удосконалення сучасних підходів до управління якістю освітніх послуг, що має місце вже у багатьох ВНЗ розвинених країн (впровадження тотального менеджменту якості - TQM) тощо.

При цьому, впровадження інновацій у сфері вищої освіти, не має відбуватись відокремлено від інноваційних процесів у економічній та соціальній сферах. Ефективність сфери вищої освіти в державі не залежить лише від її якісного рівня, а обумовлюється, як вже зазначалося, також і тими чинниками, які впливають на характер використання її результатів.

Згідно даних оцінки впливу людського (Я) та фізичного (а) капіталів на середньодушовий дохід за допомогою використання розширеної моделі Солоу у розвинених країнах (22), країнах з середнім рівнем розвитку (75) та країнах з низьким рівнем розвитку (98) було визначено, що для першої групи країн Я = 0,37, а = 0,14, для другої - Я = 0,30, а = 0,29 та для третьої відповідно Я = 0,31, а = 0,28.

Зменшення впливу фактору людського капіталу на економічний розвиток у країнах з середнім та відповідно і низьким рівнем розвитку обумовлюється такими чинниками як:

- низька, у порівнянні з розвиненими країнами, якість фізичного капіталу, який потребує значних вкладень на своє підтримання у працездатному стані, а головне він гальмує розвиток сучасних технологій і таким чином, вагомо впливає на зниження ефективності використання людського капіталу;

- зовнішня міграція висококваліфікованих спеціалістів. Так, наприклад, за умов можливості отримання більш високої оплати праці, за період з 1951 по 1981 рр. чисельність індійців, які проживають у Великобританії зросла з 25 тис. до 720 тис., тобто за 30 років майже у тридцять раз. У США за 20 років (1965-1985 рр.) виїхало більше 200 тис. висококваліфікованих фахівців , що більш ніж у п'ять разів перевищує чисельність осіб, які зайняті подібною роботою в самій