УДК 332.2

НЕТУДИХАТА К.Л., ЦИПЛІЦЬКА О.О., Миколаївський державний університет імені Петра

Могили, м. Миколаїв, Україна

ІННОВАЦІЇ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ ФАКТОР СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Стаття присвячена вивченню причин, масштабів та пріоритетів сфери розвитку інноваційної діяльності. Розглянуто її сучасні організаційні та інституційні основи. Виявлено тенденції та розкрито форми інтернаціоналізації інноваційної діяльності на початку ХХІ ст.

The article is devoted to the investigation of reasons, scales and priorities of development sphere in innovation activity. Its modern organizational and institutional base is considered. The trends and forms of internationalization of innovation activity at the beginning of the XXIth century are revealed.Актуальність. Вектор сучасного розвитку економіки багатьох країн все більше рухається у напрямку інноваційної моделі функціонування господарства, яка основана на використанні інтелектуальних ресурсів. Інноваційна діяльність виступає ефективним інструментом комерціалізації досягнень НТП, стає визначальним елементом міжнародної конкурентноздатності країни. За думкою М.Портера "процвітання країни, витікає з спроможності її компаній створювати, а потім в глобальному масштабі комерціалізувати нові продукти, процеси, освоювати передові іноземні інновації" [1].

Питання інновацій, їх впливу на конкурентоспроможність національних економік та розвиток світового господарства в останній час активно вивчаються українськими і зарубіжними вченими: Філіпенко А.С. [2], Геєць В.М. та Семиноженко В.П. [3], Кірєєв С.І., Шнипко О.С. [4], Голіченко О.Г. [5], Циренщиков В.С. [6], Porter M., Baumol W.J. [7].

Особливо слід відмітити дослідження експертів Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР), Всесвітнього економічного форуму, Гарвардського університету.

Метою дослідження є вивчення причин, масштабів, пріоритетів сфери розвитку інноваційної діяльності, окреслення її організаційних та інституційних основ, розкриття тенденцій та форм інтернаціоналізації на початку ХХІ ст. В роботі використано методи логічного, порівняльного та системного аналізу, які позволили відокремити найбільш суттєві риси сучасного інноваційного процесу в світовій економіці.

Відмінними рисами економічного розвитку суспільства з другої половини ХХ століття виступають швидке розширення з початку науково-технічної, а потім інноваційної діяльності, які є різними а разом з тим зв'язаними процесами. Під першою переважно розуміють дослідження в галузі природничих наук та техніки фундаментального та прикладного характеру, доведення даних досліджень до науково-технічних розробок та інженерних рішень, проектних зразків. Під другою - процес виготовлення прототипів продукції або технології та їх збут, а також введення нововведень у сфері управління та організації праці, основаних на застосуванні досягнень науки та техніки. Іншими словами, мова йдеться

про комерціалізацію цих досягнень.

Відмічений процес дозволяє скоротити витрати на виготовлення транспортування та збут, підвищити продуктивність у даних сферах, а головне, - розширити асортимент корисної для споживачів продукції, покращити її якість та отримати інші переваги, зокрема технологічного характеру, які ведуть до зменшення використання енергії та природних матеріалів на одиницю продукції, до заміни останніх штучними та синтетичними, до підвищення терміну служби готових промислових виробів, рециклінгу їх складових після експлуатації тощо.

Інновації виступають рушійною силою довгих циклів, в ході кожного виникає, розвивається та стає домінуючою група технологій, яка визначає технологічний уклад. На початку ХХ ст. закінчився третій цикл, протягом якого були розв'язані задачі створення галузей, що виробляють сталь та електроенергію, а також будівництво залізничних доріг. У четвертому циклі (1940-1990 рр.) домінувало автомобілебудування та хімічна промисловість, створювалися автостради та авіалінії, універсальними доступними засобами зв'язку стали радіо та телефон. Сьогодні розгортається п'ятий цикл, який характеризується комп'ютерною революцією, формуванням глобальних інформаційних мереж, розповсюдженням Інтернет технологій. Під впливом прогресу в науково-технічній сфері змінюється структура національних господарств: знижується роль сільського господарства та промисловості, зростання сфери послуг. Про це свідчать зміни у галузевій структурі ВВП країн ОЕСР (див. табл. 1).

Як свідчать дані, найбільшу частку сектору послуг у ВВП мають Бельгія, Данія, Франція, Люксембург, Великобританія, США, сільського господарства - Ісландія, Нова Зеландія, Туреччина, Греція, промисловості - Корея, Норвегія, Чеська Республіка.

При цьому, в усіх секторах відбувалося зростання технічного оснащення, впровадження нових технологій та передового технологічного досвіду. В умовах випереджаючого розвитку "нової" економіки базові галузі господарства - енергетика, металургія, машинобудування, сільське господарство - зберігають своє значення, хоча роль у суспільному виробництва поступово скорочується.

Національна економіка, в якій в крупних масштабах ведуться дослідження та практично використовуються їх результати, отримала назву інноваційною та вважається найбільш ефективною. Знання стають основним виробничим ресурсом, генерують нові технології та сприяють впровадженню останніх. Такій економіці притаманні деякі суттєві особливості, що розкривають глибинні причини її високої ефективності, серед них: 1) мультиплікативний ефект: застосування нової технології або продукції, які створено для застосування в одній області, також в інших областях (приклад - цифрові технології для фотографії отримали розповсюдження у виробництві нового покоління телевізорів, відеокамер, стільникових телефонів тощо); 2) мережений ефект: корисність

товарів та попит на них зростає по мірі розповсюдження кола користувачів (приклад - із збільшенням кількості абонентів мобільного та космічного зв'язку підвищується її цінність для попередніх та майбутніх користувачів); 3) ефект крупно масштабної комерціалізації нововведень внаслі-док розвитку венчурного підприємництва та включення в інноваційні ланцюжки крупних компаній, які мають необхідні виробничі потужності та фінансові ресурси; 4) ефект заміщення недостатніх природних ресурсів: використання удосконалених технологій дозволяє скоротити використання споживання натуральної сировини, шляхом заміни її синтетичними продуктами. Синергетична дія даних ефектів придає динамізм економіці, стимулює прогресивні структурні зрушення у виробництві та покращує стан конкурентного середовища,