Загальне уявлення про сучасні масштаби та темпи розвитку інноваційного процесу можуть надати дані щодо витрат стран-членів ОЕСР, разом взятих, на науково-дослідні розробки. Протягом 2000-2004 р. вони зросли на 10% в реальному вимірі і склали 2,26% ВВП [10, Р. 1]. Найбільші темпи зростання демонстрували США (4% між 2002 та 2004 р.), Японія (2,1% між 20002004 р.), ЕС-25 (2,3% між 2000 та 2003 р.).

Про інтенсивність інноваційної діяльності ряду країн свідчать такі економічні показники: 1) витрати НДДКР у % до ВВП; 2) надходження за використання винаходів, патентів, авторськихправ в галузі НДДКР (млн. дол.); 3) платежі за використання винаходів, патентів, авторських прав в галузі НДДКР (млн. дол.); 4) відсоток експорту високотехнологічної продукції до її імпорту. Серед цих показників доцільно відокремити перший та четвертий, оскільки вони не залежать від розміру країни, інші можна розглядати в якості додаткових (див. табл. 2).

У сукупності наведені показники дають певне уявлення про країни з високим, середнім, низьким рівнем розвитку національної економіки. Середній рівень витрат на НДДКР по відношенню до ВВП складає 2,26%. Найбільш високі показники на початку ХХІ ст. мають Швеція, Фінляндія, Японія (більше 3%). Вище середнього рівня - Ісландія, Корея, США, Німеччина, Данія.

За відсотком експорту високотехнологічної продукції до її імпорту безумовним лідером є Ірландія, що є результатом діяльності ТНК, які працюють на її території. Наступними є Корея, Швейцарія, Японія, Фінляндія, Швеція. Найгірша ситуація склалася у Греції, Нової Зеландії, Австралії, Туреччині.

Платежі за використання винаходів, патентів, авторських прав, надходження з того ж джерела (ці дані опосередковано свідчать про віддачу витрат на НДДКР) необхідно розглядати окремо по крупним та малим країнам для досягнення кращого співставлення національних показників.

Найбільші надходження за використання винаходів, патентів, авторських прав із значним відривом лідирували США, причому якщо Німеччина та Великобританія суми платежів та доходів були приблизно однаковими, то в першій країні має місце значний розрив (відповідно 52,6 та 23,9 млрд. дол.). Аналогічну ситуацію до лідера має і Японія (16,3 та 5,2 млрд. дол.).

Найбільші платежі серед крупних країн робили Німеччина та США (відповідно 25,3 та 23,9 мрд. дол.). За ними із значним відставанням слідували Великобританія, Японія і Італія.

Серед малих країн (з населенням до 16 млн. чоловік) абсолютними лідерами в платежах та надходженнях за використання винаходів, патентів, авторських прав були Бельгія та Швейцарія.

Отже, за сукупністю показників до країн з розвинутою інноваційною економікою можна віднести: Японію (за 1, 3, 4 показниками); Швецію (1,3); Швейцарію (1-4); Фінляндію (1, 4); США (2, 3); Німеччину (3); Корею (4).

Великобританію, Францію, Канаду, Данію, Австрію, Бельгію, Нідерланди - до країн з середнім рівнем розвитку національної економіки. Мексику, Словаччину, Польщу, Грецію, Турцію, Нову Зеландію - з низьким.

В світі зростає асиметрія сучасного інноваційного розвитку. Так, 15% населення планети, яке проживає в найбільш розвинутих країнах, забезпечує майже всі світові технологічні інновації; 50% здатні сприймати та використовувати існуючі технології, а приблизно 35% ізольована від технологій, оскільки не спроможна ні створювати власні, ні використовувати іноземні [8]. Це дозволяє зробити важливий висновок: інструментом формування інноваційної економіки для значної кількості країн може бути розширення використання передових іноземних технологій.

Генерують сучасну інноваційну діяльність сукупність економічних, соціальних та екологічних факторів, які ставлять нові вимоги до товарів і компаній та створюють сприятливі умови для такої діяльності. Серед них відокремлюються, переш за все, зростаючі вимоги до якості товарів та послуг (з боку конкретних груп споживачів та суспільства в цілому), до їх безпеки, до товаровиробників з точки зору захисту зовнішнього середовища. Важливе значення має наявність і якість інноваційної інфраструктури: сукупності університетів, науково-дослідних організацій, та інших інституцій, які забезпечують генерування і передачу знань.

Рівень розвитку інноваційної економіки країни визначає її зовнішньоторговельну спеціалізацію. Держави із зростаючою часткою витрат на НДДКР, як правило, демонструють більш високі показники в експорті наукоємної продукції, і навпаки. В цілому ж вклад торгівлі продукцією наукоємних галузей в експорті країн ОЕСР зріс з 20,3% (1992 р.) до 24,7% в (2004 р.).

Пріоритетними напрямками інноваційної діяльності є подальше удосконалення інформаційно-телекомунікаційних технологій, які внесли значний вклад у підвищення продуктивності праці в розвинутих країнах в останні десятиліття, а також інтенсивне освоєння технологій, які сприяють розв'язанню завдань забезпечення стійкого розвитку та зміцнення суспільної безпеки (широкий комплекс біо- та нанотехнологій, природоохоронних технологій та альтернативної енергетики, систем безпеки життєдіяльності).

За характером організації інноваційної діяльності має місце домінування приватного сектору, велике значення венчурного (ризи- кового) фінансування та тісна співпраця дослідницьких та виробничих підприємств. Тим самим досягається оптимальне співвідношення підприємницької інфраструктури з необхідними для її реалізації фінансовими та інтелектуальними ресурсами. Дуже важливу функцію в інноваційному ланцюжку виконує держава, яка сприяє формуванню інноваційного середовища, прискоренню фундаментальних досліджень.

Головним суб'єктом НДДКР та інноваційної діяльності в розвинутих країнах є підприємства приватного сектору, тоді як в менш розвинутих країнах більшу роль грають державний сектор та університетські структури (див. табл. 3).

Розглянемо детальніше, компанії підприємницького сектору країн - членів ОЕСР в 2005 році фінансували 62,2% витрат та виконували дослідницькі роботи за вартістю 68,0%. Найвищий рівень його участі в НДДКР досягнуто в країнах з високою інноваційною активністю - в

США, Японії, Німеччині, Кореї,