США займає позицію лідера в світі за витратами на НДДКР (312,5 млрд. дол.) та числу наукових робітників (1,3 млн. чоловік). Вони перевищують показники по Євро зоні майже на 37% та 11% відповідно. Крупні витрати США в значній мірі пов' язані з великими витратами на військові цілі (за оцінками експертів останні перевищують 50% всіх державних витрат в даній сфері та досягають 20% загальної суми).

Японія займає другу позицію за витратами на НДДКР (312,5 млрд. дол.) та третє за часткою підприємницького сектору в загальних витратах та в їх виконанні (відповідно 74,8% та 75,2%), були вищими, ніж у США, що свідчить про її спрямованість на перетворення з країни- імітатора у країну-лідера. В Німеччині, яка знаходиться на третьому місці, дані показники були схожі до американських.

В менш розвинутих країнах Західної Європи витрачаються невеликі гроші на НДДКР, підприємницький сектор приймає обмежену участь у фінансуванні та виконанні досліджень: в Греції - 28,2% та 29,3%; в Португалії - 31,7% та 36,2%; в Польщі - 30,3% та 31,8%. Приблизно, таке ж співвідношення склалося в деяких "догоняючих" країнах. Наприклад, в Мексиці частка приватного сектору у фінансуванні досліджень склала 34,7% та в їх виконанні - 34,6%. Обмежену участь в дослідженнях промислових компаній, як правило, компенсується більшою участю університетів ( Греція, Туреччина) або державними організаціями (Мексика та Португалія).

Суттєву підтримку інноваційної діяльності здійснюють спеціалізовані венчурні фонди, які надають фінансові ресурси та консультаційні послуги. Вони консолідують грошові засоби інвесторів, дозволяють мінімізувати інвестиційні ризики та отримати високий прибуток. Інвестиції у венчурний капітал виступають важливим джерелом засобів для інноваційного підприємництва та комерціалізації технічних нововведень.

У більшості країн держава в суспільних інтересах стимулює наукові дослідження та розробки в прямій та непрямій формах, з використанням фінансових та організаційних інстру-ментів.

Пряма державна фінансова підтримка приватних компаній, запобігає недолікам ринкових стимулів, виступає основною і здійснюється багатьма способами. Зокрема, держава фінансує значну частку НДДКР (менш прибуткові, найбільш ризиковані та капіталоємні фун-даментальні дослідження). Крім того, вона підтримує підприємців через систему податкових преференцій, пільгових кредитів та гарантій.

Серед інших форм стимулювання необхідно відмітити підвищення ефективності захисту інтелектуальної власності, створення спеціальних бірж для торгівлі цінними паперами інноваційних компаній та державних лабораторій, навчання та консультування підприємців, розповсюдження інформації про перспективні проекти, надання контрактів приватним дослідним інститутам.

До числа організаційних інструментів підтримки НДДКР та інноваційної діяльності можна віднести забезпечення сприятливих умов доступу до приватних компаній до результатів досліджень, які отримано при фінансовій підтримці уряду, закупку наукоємної продукції у інноваційних компаніях та продаж їм державного майна за пільговими цінами, моніторинг найкращих зразків світових технологій та нових товарів тощо.

Однією з важливих особливостей інноваційної діяльності на сучасному етапі розвитку є порівняно швидка її інтернаціоналізація. Транскордонне розповсюдження нововведень можна розглядати проявом глобалізації світового господарства, оскільки ця діяльність здійснюється головним чином ТНК, які є основною рушійною силою глобалізації, і крупно масштабні наукові розробки стають рентабельними лише за умов їх комерціалізації на світовому ринку.

Новими тенденціями останнього десятиліття ХХ століття та початку ХХІ в області інтернаціоналізації інноваційної діяльності, що свідчать про її поглиблення можна віднести такі:

По-перше, ТНК все частіше створюють власні дослідницькі організації за кордоном. Мотивом їх розміщення в інших країнах є взаємодоповнюючий "поділ праці" в інноваційній діяльності, кооперування у сфері НДДКР, оперативне задоволення іноземних ринків в новій продукції, моніторинг закордонних досягнень для отримання конкурентних переваг і економія фінансових засобів внаслідок відносної дешевизни місцевих спеціалістів. Разом з тим, з метою забезпечення контролю над всім ланцюгом створення вартості, більшість компаній обмежують передачу власним філіалам дизайнерських, контрольно-тестових функцій і залишають за штаб-квартирою стратегічні НДДКР. У 2004 р. більше 16% бізнес-НДДКР в зоні ОЕСР були здійснені іноземними філіалами, тоді як у 2003 р. 12%.

По-друге, активізувався процес організації стратегічних альянсів для спільної розробки та реалізації науково-технічних проектів по створенню принципово нової продукції. Завдяки таких стратегічних альянсів компанії отримують можливість 1) використовувати висококваліфікований науковий та інженерний персонал партнера, його винаходи та розробки; 2) зменшувати ризики проведення наукових досліджень; 3) скорочувати час між

винаходом та його впровадженням у виробництво.

По-третє, компанії засновують сумісні підприємства у сфері НДДКР; здійснюють злиття та поглинання, що обумовлені бажанням отримання наукових підрозділів та забезпечити переваги в інноваційній області; залучають в науково-дослідні підрозділи ТНК кращих спеціалістів світу (компанія "Microsoft" до 1/3 наукового персоналу в чотирьох дослідних центрах США складають іноземні вчені).

Сукупність даних тенденцій дає підґрунтя казати про початок інтенсифікації процесу глобалізації інноваційної діяльності.

Отже, інновації стають стратегічним фактором та рушійною силою сучасного економічного розвитку, забезпечують конкуренті переваги країн та положення лідера на світовому ринку у довгостроковому плані. Універсальними чинниками, що стимулюють інноваційну діяльність, виступають нові вимоги до товарів та послуг - до їх якості, безпеці та екологічності, а також глобалізація конкуренції та необхідність утримання позицій у технологічній гонці.

Аналіз організаційних основ інноваційної економіки свідчить, що головним її суб'єктом виступають крупні компанії, важливими передумовами - сприятливі умови фінансування,ЛІТЕРАТУРА

Porter M. The