свобода махати кулаками обмежується відстанню до мого носа: ризик лишився, але змінився його зміст. Сучасне ринкове господарство є сумішшю плану й ринку, в якому план визначає стратегію розвитку, реалізацію суспільних інтересів, а ринок є оболонкою, формою господарської діяльності. У цьому поєднанні зміни торкнулися не тільки ринку - сучасний план далекий від директивного планування, знайомого з радянських часів, це планування індикативне, гнучке і варіантне.
По-третє, неоконсервативні течії економічної думки грунтуються на досвіді розвинутих країн. Подібний підхід уявляється цілком природним, але при цьому неминуче ігноруються ті "пільгові умови", в яких знаходяться ці країни на відміну від так званого периферійного світу, який об' єднує країни з недосконалим ринком, нерозвинутою ринковою інфраструктурою, значним місцем нетоварних відносин. Високий рівень життя, наприклад, у західноєвропейських країнах, їх стабільний економічний розвиток, висока ефективність економіки - це результат не тільки розвинутого ринкового механізму, а й нееквівалентного обміну з периферійними країнами.
Навіть у постколоніальний період вони лишаються постачальниками дешевої сировини, енергоносіїв чи трудомісткої, ресурсоємної продукції, виробництво якої забруднює навколишнє середовище. Розвинуті країни спеціалізуються на експорті наукоємної продукції, у виробництві якої переважають витрати на наукові дослідження і високою є питома вага фахівців з вищою освітою в складі робочої сили. Одночасно в країни, що розвиваються, постачається техніка та технології "вчорашнього дня" і тим самим закріплюється підпорядковане становище країн периферії.
Господарська система, яка існує в Україні, є, звичайно, економічною системою нижчого рівня, для якої відсутні будь-які пільгові умови. Навпаки, можна навіть вести мову про існування в сучасній Україні певних додаткових перешкод. Еволюційний розвиток ринкової економіки був свого часу штучно припинений, тож дотримування неоліберальних принципів реформування економіки може призвести до створення класичної периферійної економіки, а не того стану, якого передбачають досягти програми деяких політичних партій.
Реформування української економіки в пострадянські часи важко назвати послідовним, грунтовним і цілеспрямованим. Серед причин сучасного становища країни, крім безумовно успадкованих від колишнього Радянського Союзу і пов'язаних з необхідністю переходу від однієї економічної системи до іншої, можна спостерігати й помилки власне реформаторів. Перші невпевнені кроки українських реформ дали можливість вживати на терені СНД поняття "українізація економіки", під якою розуміли занадто повільний рух у бік ринкової лібералізації. Не можна і зараз характеризувати економіку України, як таку, що зазнала трансформації й лишила в минулому всі вади командної економіки.
Поряд із послідовниками марксистського розуміння економіки існують теоретики й практики, гасла яких приваблюють швидкістю подолання існуючих економічних негараздів (лише 2-3 роки для того, щоб відродити заможну державу). За взірець ці політичні сили беруть, як правило, неоліберальні доктрини, на яких свідомо чи несвідомо будуються деякі практичні заходи, наприклад, розрегулювання економіки, розрив традиційних економічних зв'язків із колишніми союзними республіками. Пріоритети монетарній політиці віддаються зокрема в боротьбі з інфляцією, зміцненні кредитно-грошової політики без урахування соціальних потреб і захищеності малоімущих верств населення. Це неминуче призводить до погіршення стану, в першу чергу, невиробничої бюджетної сфери й посилює соціальні проблемі в суспільстві.
Риси сучасного лібералізму, що розглянуті, дають змогу охарактеризувати неоліберальну теорію більше як ідеологію, а не як науку. Це інерційна теорія, оскільки обстоює основні постулати ринкової економіки за інерцією, заради цінностей та ідеалів буржуазного світогляду. Економіка західних країн лише зовні ринкова, це насправді змішана економіка - планова економіка в ринковому одязі.
Розвиток економіки повинен бути природним, еволюційним. Штучне форсування цих процесів, методи "шокової терапії" дуже нагадують більшовицькі заходи, які начебто засуджуються, але на практиці здійснюються саме вони. Навіть звернення до сучасного досвіду провідних країн Заходу дає уявлення про трансформацію монетаристської політики в економіку пропозиції, створення податкових, кредитних та інших механізмів, які сприяють розвитку підприємництва й зростанню ефективності виробництва, що враховує переваги як ринку, так і плану.
Звернення до особливостей національного менталітету, до виключності перехідних процесів у доповнення до наведених міркувань дозволяє зробитивисновок про необхідність пошуків теоретичного підмурка в сфері інших економічних концепцій, більш гнучких, не таких ортодоксальних, як неолібералізм - ним може стати, наприклад, інституціоналізм.
Література
Кейнс Дж.М. Избранные произведения. - М., 1993. - С. 518.
Бартенев С.А Экономические теории и школы (история и современность): курс лекций. - М., І996. - С. 239.
Рикардо Д. Собр. соч. - Т. 5. - М., 1955. - С. 105-106.
Милль Дж.С. Основы политической экономии. - Т. 3. - М., 1980. - С. 75.
Klein L.R. Theories of Effective Demand and Employment. Journal of Political Economy. 1947.