За К.Марксом, економічну сутність людини (як і сутність усіх явищ і процесів) потрібно шукати у виробничих відносинах. Людина розглядалася К.Марксом як основна продуктивна сила та суб'єкт виробничих відносин. При цьому визначальну роль відігравало відношення людей до засобів виробництва - відносини власності, що були підґрунтям нагромадження капіталу, експлуатації, тож виступали передумовою нерівності у суспільстві. Послідовники- марксисти взагалі принизили значення особистості, спростивши модель людини до так званого класового підходу (якості людини відкидалися, а все вирішувала належність до певного класу - графа "соціальне походження" зустрічається навіть у пострадянські часи).

Видатний німецький історик і соціолог М.Вебер як послідовний представник "нової" історичної школи досліджував конкретні унікальні історичні умови, що склалися на християнському Заході у ХУІ-ХУІІ століттях та сприяли первісному нагромадженню капіталу, тож і зародженню капіталістичного суспільства (класична праця "Протестантська етика й дух капіталізму"). Модель економічної поведінки людини М.Вебер пов' язав з релігійними (протестантськими) етичними цінностями, економічну раціональність вивів з раціональності релігії.

Протестантизм виник в ХУІ ст. внаслідок релігійної Реформації. У цьому західному різновиді християнства спасіння душі розуміється як відплата за релігійну аскезу, яка ототожнюється з щоденною працею (в англійській, німецькій, скандинавських мовах з'явилися слова, які одночасно означали професію та релігійне покликання). Таким чином, згідно з протестантизмом, багатство не засуджувалося, морально виправдовувалося, а необхідною умовою розвитку, вважалася ощадливість - кожен підприємець починається із вміння нагромаджувати. Успіх, накопичене багатство, щоденна праця сприймалися як свідчення служіння Богу.

У межах актуального у наш час інституціонального напрямку економіко- теоретичних досліджень агенти ринкової економіки діють не у вільному економічному просторі, а у насиченому різноманітними інститутами. Під інститутами розуміють численні організації, правила, традиції - сталі формальні та неформальні норми: від загальнолюдських норм до звичок окремої людини.

Наповнення економічного простору інститутами змінює спонукальні мотиви дій агентів. Вони не обмежуються тепер лише спробами забезпечення максимального прибутку в своїй діяльності. Представники інституціоналізму головним об'єктом своїх досліджень взагалі вважають не агента, а інститут. При цьому агент прагне до відповідності існуючим інституціональним нормам і правилам, до покращення свого положення у межах цих інститутів.

Таким чином, на противагу Homo oeconomicus вводиться поняття Homo institutius. Якщо Homo oeconomicus - це егоїст, який шукає матеріальну вигоду, то Homo institutius - це кар'єрист, для якого головне не матеріальні цінності, а зміна свого інституціонального положення, владні, авторитетні позиції. Якщо перший розглядає кар'єрні досягнення як засіб отримання матеріальної вигоди, то другий, навпаки, розглядає матеріальні цінності як засіб досягнення вищих позицій. [5]

Обидва типи існують паралельно (в якості літературних прикладів наводяться Плюшкін та Ноздрьов), і для кожного суспільства характерна певна пропорція представництва обох типів. Цікаво, що російські дослідники дійшли висновку, що для Росії переважний типом був і залишається Homo institutius. [6] Цей тип легко сприймає нові норми, але не слід розраховувати на його активність при закріпленні, власне інституціалізації, норм. Ці особливості слід брати до уваги, як аналізуючи існуючі проблеми, так і окреслюючи можливі варіанти розвитку.

Саме представникам інституціональної течії належать спроби узагальнення та формулювання загальної розширеної характеристики економічної поведінки людини, а в перспективі і створення єдиного синтезованого підходу до моделі людини в соціальних науках.

Якщо викласти точку зору, що притаманна сьогодні більшості дослідників, то схема моделі економічної людини в основному вкладається у межі неокласичного mainstream. Ця модель, що склалася в результаті тривалої еволюції економічної науки, може бути представлена акронімом REMM ("resourceful, evaluative, maximizing man", тобто людина, яка винаходить, оцінює, максимізує). [7]

Удосконалений варіант моделі має назву RREEMM (resourceful, restricted, evaluating, expecting, maximizing man) та включає такі положення.

Економічна людина знаходиться у ситуації, коли кількість доступних ресурсів є обмеженою. Вона не може одночасно задовольнити всі свої потреби, тому доводиться робити вибір.

Чинники, що обумовлюють цей вибір, - це переваги (суб'єктивні) та такі обмеження, як доход і ціни (об'єктивні). Переваги більш сталі, ніж обмеження.

Людина має здібності оцінювати можливі варіанти вибору.

Обираючи певний варіант, людина керується власними інтересами.

Інформація, якою володіє людина, також є обмеженою. Придбання додаткової інформації потребує витрат.

Вибір людини є раціональним, тобто з усіх варіантів обирається той, що дозволяє максимізувати цільову функцію.

Серед наведених характеристик фундаментальними вважаються егоїзм та раціональність. [8]

Але подібні узагальнення не знаменують собою завершення дискусій. Не припиняються пошуки кращого віддзеркалення реалій, врахування змін, що відбуваються, коригування у зв' язку з цим існуючих моделей.

У пострадянській економічній літературі можна зустріти таку модель як Homo soveticus, використання якої дає можливість дослідити поведінку людини, сформованої в умовах командної економіки. Щоправда, сутність та риси "радян-ської економічної людини" залишаються доволі дискусійною проблемою, а на думку деяких економістів, взагалі неправомірно ототожнювати теоретичну модель з конкретною поведінкою, у даному випадку, радянських людей. [9] Можливо через ці міркування автори відомого підручника, докладно проаналізувавши у першому виданні поведінку людей в радянській економіці та обґрунтувавши існування принципово іншого різновиду економічної людини, у подальші видання цю свою модель вже не включали. [10]

Але будь-яка модель є абстрактним відображенням реальної дійсності. Твердження про певні мотиви поведінки людини є позитивним, а не нормативним твердженням. Модель "радянської економічної людини" дозволяє, ігноруючи другорядні риси, виявити певні закономірності у поведінці Homo soveticus. Навіть наше пострадянське життя переконливо свідчить про наявність та поширеність такого типажу.