Але найгірше, що спонукальним мотивом поведінки і надалі для багатьох людей пострадянського суспільства залишається відзнака перед керівництвом, ними рухає єдине бажання - зробити все, щоб сподобатися начальству. Відсутність оберненого зв'язку між підлеглими та керівництвом (апріорне вперте небажання або побоювання співвідносити накази та реалії) справедливо вважається ознакою диктатури. Якщо ж людина, яка була виконавцем чужих наказів, отримує хоча б невеличку посаду, то вона намагається повторити стиль роботи та поведінку своїх колишніх керівників.

Цікаво, що подібні спроби проаналізувати поведінку людей, яким довелося прилаштовуватися до умов командної економіки, а потім виживати в умовах "дикого капіталізму" притаманні й представникам інших постсоціалістичних країн. У Польщі після 1989 р. почалися нападки на капіталізм а la polonaise та його творіння "Homo polonicus" (вислів М. Новаковського), особливості якого висвітлювалися у багатьох художніх творах. [11] У черговий раз дослідники та письменники погоджувалися, що власний народ темний, хамуватий, лінивий, інфантильний.

Враховуючи певні схеми у поведінці людей з комуністичним минулим, набагато легше пояснити проблеми сьогодення - неприйняття багатьма основних ринкових цінностей (приватна власність, диференціація доходів), потреба "сильної руки" (аж ніяк не "невидимої"), очікування та навіть вимога численних соціальних пільг. Доволі показовим є метафоричний вислів Дж. Сакса (щоправда, з іншого приводу - допомоги західних держав та міжнародних фінансових організацій посткомуністичним країнам у проведенні ринкових реформ): "Ми поклали хворого на операційний стіл, розрізали грудну клітину, але виявилося, що у клієнта інша анатомічна будова". [12]

Еволюція суспільства природно вимагає подальших пошуків моделі людської поведінки, що найкращим чином відповідає сучасності.

Деякі дослідники відмовляються від базової моделі Homo oeconomicus. Так, фактично новий напрямок економічної науки був започаткований А. Сеном. Він вважає занадто вузьким припущення про егоїстичну поведінку людини, що домінує в економічній теорії. На його думку, немає доказів ні на користь того, що максимізація особистого інтересу відповідає дійсній поведінці людини, ні того, що вона обов' язково сприяє оптимальному стану економіки. [13] Скажімо, в японській економіці систематичне відхилення від егоїстичної поведінки, лояльність, обов' язок, добра воля надзвичайно важливі для досягнення як індивідуальної, так і групової економічної ефективності.

Подібні зауваження безумовно доречні і відповідають в основному позиції ще історичної школи. Справді, поведінку китайського робітника, підприємця та навіть чиновника неможливо пояснити, не беручи до уваги 2,5 тисячі років конфуціанства.

Але у той самий час ми живемо в епоху глобалізації, коли не лише стираються кордони між країнами, а й поступово втрачається колишня гострота національної самобутності, з'являється все більше глобальних проблем, а певні суспільні процеси розповсюджуються на весь світ. Ігнорувати у цих умовах загальні моделі, у тому числі економічної поведінки, просто непродуктивно.

Зазвичай серед характерних рис, що докорінно відрізняють сучасну економіку, називають такі:

світовий процес глобалізації;

переважання сфери послуг у структурі економіки, відповідне спадання частки промисловості;

різке скорочення обсягів фізичної праці, автоматизація, компьютерізація.

Слід погодитися, що електронні комунікації оперізують сучасне суспільство немов би павутиння. Через мережу люди перемагають простір, вони спілкуються, листуються, просто працюють. Багато дослідників вбачають основну причину своєрідного ренесансу малого бізнесу, розвитку індивідуальної зайнятості (self- employment) саме в тому, що все більше людей віддає перевагу співробітництву з фірмами (постачаючи або обробляючи для неї інформацію), замість того, щоб працювати у фірмі як службовець. [14] Цілком природно, що в цих умовах доводиться спостерігати певні зміни у моделі економічної поведінки.

Філософи пропонують нову модель поведінки людини, що краще відповідає сучасним умовам - "людина, що клікає" (від англ. сііск - в комп'ютерній термінології - клацнути мишею натиснути і відпустити клавішу). [15] Тож це людина, що мешкає в особливому світі, натискає на кнопки та блукає мережею Інтернет. Але філософи протиставляють "людину, що клікає" "людині, що читає" та "людині, що пише на папері" (людині часів Гуттенберга). Це лише деякі з численних спроб осмислення ними специфіки людини. Так, філософи виділяють за типовими характеристиками багато моделей: Homo politicus, Homo sociologiciis, Homo meta- physicus, Homo religiosus, Homo loquens, Homo grammaticus, Homo ludens, Homo symholicus. Чи має нова модель "людини, що клікає" відношення до економічної поведінки, чи не є вона занадто загальною, що може використовуватися саме філософами для створення понять та схем пояснення світу?

Взагалі "людина, що клікає", як і "людина, що читає (Homo legens)" та "людина, що пише на папері", розглядається як окремий випадок "людини комуніцируючої" у просторово-часовому світі. Інтернет надає нові можливості для комунікацій, нові швидкості. Відомо, що зміна комунікацій (наприклад, засобів пересування) змінює світ, а це, у свою чергу, змінює людину. Інтернет, подібно паровозу або друкарському верстату, змінює економічну картину світу й не може не змінити людину, її поведінку.

Інколи поведінка "людини, що клікає" може здаватися дуже дивною, навіть сприйматися на кшталт хвороби. Людина може свідомо влаштовуватися на непрестижну роботу з маленькою зарплатнею, яка, проте, дає можливість більше часу проводити у мережі. Людина може обміняти комфортабельне житло на дешеве, щоб менше платити; може