засобах масової інформації постійно йдуть дискусії, сутність яких полягає переважно у критиці існуючої ситуації та в обґрунтуванні й без того цілком очевидної істини стосовно її нераціональності. Переважання в структурі нашого експорту продукції чорної металургії та хімічної промисловості дійсно є свідчення недостатньої конкурентоспроможності нашої економіки та її низького технологічного рівня. Так, в країни Європейського Союзу експорт України на 24,4 % складають чорні метали і ще на 3,9 % вироби з них і на 5,4 % - руди, шлаки і зола. На електричні ж машини і обладнання припадає всього лише 4,4 % [4]. В загальному ж обсязі нашого експорту на чорні метали і хімічну продукцію припадає біля 60 %.
Справа в тім, що за своїми якісними показниками переважна більшість продукції нашого машинобудування істотно поступається кращим світовим зразкам і не тому не може бути достатньо конкурентоспроможною на ринках розвинених держав світу. Адже сьогодні там панує жорстка конкуренція. При цьому характерно, що подібна ситуація мала і певною мірою продовжує мати місце у більшості трансформаційних країн. Дійсно, як у зв'язку з цим зазначають О. Ротач і О. Шнирков, розглядаючи трансформаційні процеси в економіці постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи, "ринкові реформи в країнах регіону, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, перехід до взаємних розрахунків у вільноконвертованій валюті сприяли зміні товарної структури їхньої зовнішньої торгівлі". За їхніми словами, "низька конкурентоспроможність продукції країн регіону в умовах відкритості національних економік була головною причиною різкого скорочення частки промислових товарів у взаємній торгівлі" [5, с.85].
Однак сьогодні ми не можемо істотно підвищити технологічний рівень економіки і тим поліпшити якість і конкурентоспроможність продукції та структуру експорту. Адже ця трансформація вимагає значних інвестицій, істотних науково-технічних досягнень та відповідної політичної волі, а також досить тривалого часу. Слід відверто визнати, що сьогодні жодного з цих ресурсів у нас немає. А зовнішньоекономічні зв'язки нам вкрай потрібні, оскільки вони дають кошти для оплати імпорту, дозволяють накопичити необхідні інвестиційні ресурси і взагалі стимулюють економічну активність і зростання національного продукту.
Тому в сучасних умовах визначального значення набуває раціональний вибір географічної структури зовнішньоекономічного співробітництва нашої країни. Він має виходити з реальних можливостей національної економіки і наявного експортного потенціалу. Іншими словами, нам необхідно розвивати соціально- економічну співпрацю з тими країнами, реальні вимоги і фінансові можливості яких зумовлюють вибір ними саме нашої продукції к роблять цю співпрацю взаємовигідною. Сьогодні дійсно існують досить ємні ринки, де продукція українського машинобудування, інших технологічних галузей вітчизняної економіки за співвідношенням „ціна/якість" здатна цілком задовольнити потреби потенційних споживачів. Маються на увазі перш за все країни Азії, Африці та Океанії, що розвиваються, а також трансформаційні країни Центральної Азії, колишні радянські республіки.
Як цілком справедливо підкреслює відомий фахівець з міжнародних економічних відносин М.М. Гуревичів, "відносини міжнародної конкуренції існують як між виробниками, постачальниками, продавцями, так і між споживачами, заявниками потреби, покупцями. Іншими словами, відносини міжнародної конкуренції реалізують економічні інтереси суб'єктів ринку, а тому повноцінно насичують, заповнюють світовий ринок. Вираженням такого наповнення (або вичерпання) і слугує безперервно мінлива світогосподарська кон'юнктура кожного ринку". За словами дослідника, "економічний зміст міжнародної конкуренції виявляється в економічних формах, які одночасно являють собою їхню рухливу систему і відображають еволюцію світогосподарського конкурентного процесу". [6, с. 76-77].
Тому українським експортерам слід пам'ятати, що навіть на вказаних ринках нас не чекають як єдино можливих партнерів. Це означає, що навіть за них нам необхідно вести конкурентну боротьбу і активно відстоювати свої позиції. Тим більш, що взагалі країни Центральної Азії вважаються сьогодні потенційно дуже перспективним ринком, який недарма привертає пильну увагу з боку Росії та Китаю, Ірану й Турції, США та Європейського Союзу. Кожен з цих світових гравців небезпідставно розглядає регіон як важливу зону своїх інтересів, розробляє і активно реалізує стратегію довгострокового перебування в ньому заради успішного і максимально повного використання його ресурсів і можливості досягнення своїх власних стратегічних цілей.
Так, Іран надає Таджикистану 560 мільйонів доларів, а Китайський Експортно-імпортний банк виділяє 700 мільйонів доларів на будівництво доріг та високовольної лінії електропередач Південь-Північ. США дають згоду допогти країні у побудові ЛЕП-500 Душанбе-Пяндж до кордону з Афганістаном. А експорт електроенергії в цю країну вважається керівництвом Республіки Таджикистан важливом і дуже перспективним напрямком зовнішньоекономічної діяльності взагалі. Для Афганістану ж це стане одним з важливих ресурсів відбудови країни та її повоєнного соціально-економічного відродження.
Як свідчить досвід, системність, послідовність та характер здійснення трансформаційних процесів істотною мірою визначаються станом кадрового їх забезпечення. Відносно високий рівень освіченості населення в країнах пострадянського простору начебто полегшував розв'язання цієї проблеми. Так, відомий білоруський дослідник О.М. Данилов, спеціально зазначає, що "до позитивного чинника в процесі транс-формації, особливо в колишніх радянських республіках, можна віднести досить високу в цілому кадрову забезпеченість. Жодна з республік не опинилась у жалюгідному кадровому становищі на вирішальному повороті історії, в кожній з них виявився достатній шар еліти, щоб не передовіряти управління іноземним фахівцям, не імпровізувати цілком, але розмірювати свої рішення хоча б з найближчими соціально- економічними наслідками" [7, с.154].
Однак реальні результати трансформації переконливо свідчать про те, що рівень освіти, отриманий за попередніх суспільно-політичних умов, ще не є достатньою запорукою