Інноваційний фактор в контексті моделей поведінки фірми (регіональний розвиток)

Процес трансформації економічної системи України характеризується розвитком негативних тенденцій - падінням продуктивності праці, зростанням кількості безробітних та тривалості безробіття, зменшенням обсягів чистого експорту, зниженням ефективності зовнішньої торгівлі. Такий стан речей з точки зору шумпетерівського процесу "створюючого руйнування", коли розвиток обумовлюється відторгненням існуючих структур і відносин, уявляється цілком природним. Це є передумовою отримання системою нових якостей, сукупність яких дає поштовх розвитку економіки країни. У загальному розумінні, виникнення таких чинників розвитку пов'язано із ступенем агрегованості стійких компонентів системи та їх динаміки. Для економічних систем подібними стійкими компонентами є регіони - соціально-економічні утворення, що адміністративно прив'язані до даної території. Отже, регіональний розвиток має визначати і загальне спрямування динаміки економічної системи.

Регіональний розвиток є наслідком впливу певних факторів. Вони мають прояв у змінах масштабів виробництва, кваліфікації робітників, кількості зайнятих, обсягів капіталовкладень, розміщення ресурсів, організації та управління виробництвом тощо. До цього часу, на жаль, немає повної класифікації факторів регіонального розвитку, яка б могла бути використана для прийняття практичних рішень при формуванні регіональної економічної політики. Однак, для її формування і спрямування на подолання системної економічної кризи необхідно визначити такий фактор, що визначає за даних умов розвиток регіонів і, відповідно, сприяє розвитку економічної системи.

Як визначальний сучасна економічна теорія пропонує інноваційний фактор. Це твердження є узагальненим висновком, який міститься у дослідженнях Й.Шумпетера [1], Р.Нільсона та С.Уінтера [2], Г.Менша [3], А.Клайнкнехта [4], Ван Дайна [5], В.Маевського [6], І.Макаренка [7] тощо. Дія регіонального інноваційного фактора проявляється через відповідну поведінку фірм. Вона, у свою чергу, формує вектор розвитку даного компоненту і, як наслідок, динаміки економічної системи.

Для подальшого аналізу вважається доцільним формування уявлення про інноваційний фактор саме у контексті поведінки фірм.

Вперше поняття інновації (innovation) було розроблено теоретично і впроваджено в економічну практику австрійським вченим Й.Шумпетером. У своїй праці "Теорія економічного розвитку" (1912 р.) Й.Шумпетер визначає інновацію як "нову комбінацію" виробничих факторів, мотивованих підприємницьким духом [8]. Як видно, центральним ланцюгом інновації він вважає підприємця.

В уявлені Й.Шумпетера, підприємець - це суб'єкт, який може бути власником засобів виробництва, менеджером або ще будь-ким, хто впроваджує нові комбінації ресурсів з метою отримання підприємницького прибутку, як плати за високу компетенцію, першовідкриття, ризик тощо. Основні мотиви, які створюють для підприємця стимули до отримання прибутку - це придбання благ для задоволення споживчих потреб, воля до перемоги, радість творчості та інші. Підприємницька діяльність - це, за Шумпетером, не професія, а більш унікальна здатність до впровадження інновації на ринок.

Інноваційна активність або поведінка будь-якої фірми певно залежить від наявності підприємців та їх ділових якостей. Всі інші умови виникнення інновацій - наявність коштів, виробничих засобів, досліджень в певній галузі та інші, вважалися другорядними.

Класифікація інновацій, за Й.Шумпетером, досить містка і включає наступні їх різновиди: (1) продуктові інновації, що мають місце при виробництві невідомого ще споживачам нового продукту, або продукту з якісно новими властивостями; (2) процесні (технологічні) інновації, які мають місце при впровадженні нового засобу виробництва; (3) сировинні інновації або використання у процесі виробництва нової сировини, напівфабрикатів тощо; (4) збутові інновації, які виникають при освоєнні нового ринку збуту; (5) організаційні інновації або введення нових організаційних та інституційних форм господарчої діяльності.

Й.Шумпетер вивчав інновації та поведінку фірм, обмежуючись їх впливом на формування економічних циклів. Його теорія з'явилася в часи, коли у науковому світі панували неокласичні погляди, сформовані під впливом А.Сміта, Д.Рікардо, Дж.Мілля, А.Маршалла. Неокласики не віддали належне поглядам Й.Шумпетера на інновації [9]. Одна з причин полягає у тому, що виконаний ним аналіз категорії інновацій не відповідав можливостям економічно-аналітичного апарату неокласичної теорії.

Неокласична теорія розглядала поведінку фірми на ринку як таку, що грунтується на прагненнях до максимізації прибутку за умов визначених зовнішніх та внутрішніх факторів. Припускається, що суб'єкту точно відомо, які виробничі можливості є у його розпорядженні. Власне поведінка суб'єкта постає результатом раціонального вибору з безлічі відомих йому можливостей. Подібні припущення обмежували можливості неокласичної теорії відобразити мінливість ринкової кон'юнктури, виникнення новітніх технологій тощо.

Між тим, представники неокласичної теорії неодноразово зверталися до визначення самого поняття "інновація", хоча у їх поглядах не було методологічної єдності. Так, різними авторами поняття інновації подається як:

створення нового продукту, використання нового методу виробництва, нової форми бізнес-організації, Р.Кембел [10];

відкриття нових продуктів, або нових шляхів виробництва старих продуктів і також як процес визначення комерційної цінності винаходу, Р.Мебрі та Х.Улбріх [11];

впровадження на ринку нових або удосконалених продуктів, процесів та послуг, М.Бейлі та Ф.Фрідмен [12].

Моделі поведінки фірм у поглядах неокласиків переважно пояснювали події, що вже відбулися (або мали місце). Це, у світлі питань, що розглядаються, ще більш обмежує можливості аналізу економічних процесів, а саме в термінах передбачення, випереджаючого впливу на економічну динаміку.

Критика неокласичних підходів посилилася в останні десятиліття [13]. Це сприяло становленню нового напряму економічної науки - "еволюційного", який зосередив увагу на дослідженні нерівноважної економічної динаміки. Внаслідок було створено економічну еволюційну теорію, в основу якої покладені принципи еволюційної генетики, еволюційної біології, системного аналізу.

Економічна еволюційна теорія використовує ідеї економічного "природного відбору"