УДК 338.439.4:663.81

Неделько Ї.Г., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

Методичні аспекти формування економічної стратегії

підприємств АПК

У статті висвітлені проблеми, пов'язані з використанням стратегічного підходу до управління на підприємствах АПК, які функціонують на ринку сокової продукції Досліджено стан світового ринку споживання безалкогольних напоїв. Проаналізовано історичні етапи розвитку стратегічної діяльності на рівні підприємств в нашій країні. Показа/ю основні принципи економічної стратегії підприсмств- виробників сокової продукції та розроблено алгоритм її формування.

!п the article are elucidated the problems dealing with use strategic approach to management at the enterprises of agroindustrial complex, specifically of juice branch. Investigated the condition of the world soft drinks consumption market. The historical stages of strategic activity developing at the enterprises of our country are analised. Basic principles of economic strategy at the enterprises of juice branch are showed. Developed the algorithm of its forming.В сучасних умовах для виробничої сфери характерна така ситуація, коли розвиток зовнішнього середовища передбачіпн неможливо, темпи і радикальність змін перевершують здатність організацій адекватно оцінювати ситуацію. Це обумовлює необхідність використання методів стратегічного управління, що передбачає моніторинг та аналіз факторів мікро- та макросередовища, встановлення та коригування стратегічних цілей, шляхів і методів їх досягнення. Незважаючи на важливе значення стратегічного управління, вітчизняні підприємства АПК практично не використовують його інструментарій у своїй діяльності.

За останні роки сформувався повноцінний, динамічний та насичений ринок сокової продукції. Вітчизняні виробники, окрім розробки нових продуктів, розвивають власну сировинну базу, сприяючи тим самим використанню потенціалу сільськогосподарського виробництва, а особливо вирощуванню плодово-овочевої продукції, яка займає значну частку в обсязі аграрного виробництва.

Нова економічна реальність, з якою стикаються підприємства — виробники соків, обумовлює практикою принципово нові підходи до організації усієї господарської діяльності. Важливе місце серед них посідають стратегічні концепції розвитку виробничої системи. Проте особливістю поточного моменту в Україні є те, що старі управлінські технології вже не працюють, а сучасні підходи і методи ще неможливо повністю використовувати в перехідних економічних та політичних умовах. Це обумовлено декількома обставинами: специфікою ринку соків, інформаційною інфраструктурою, а також наявністю підготовлених кадрів.

Окреме місце серед прогресивних підходів до управління посідає стратегічне планування. Проте його методі! не використовуються на практиці у повній мірі, головним чином, через недостатню розробленість методичних аспектів щодо управління стратегією на підприємстві.

Отже, метою даного дослідження є розробка основних компонентів комплексу методичних підходів до формування стратегії підприємств. Це дозволить, на думку автора, підвищити ефективність їх розвитку та функціонування на ринку .

Дія цього в рамках дослідження вирішуються наступні задачі:

визначити сутність стратегічного управління та оцінити вітчизняний досвід його використання;

узагапьнити існуючі підходи до стратегічного управління;

дати характеристику особливостям ринку безалкогольних напоїв;

розробити принципи та етапи формування економічної стратегії підприємств сокової підгалузі.

Автор зупиняється лише на деяких аспектах впровадження стратегічного управління в практику підприємств даної галузі, що мають важливе значення з огляду на специфіку ринку, поточний етап розвитку вітчизняної економіки.

Сутність стратегічного управління та вітчизняний досвід його використання

У висвітленні сутності стратегічного управління спочатку розглянемо узагальнене визначення, яке в цілому вичерпно відображає контекст поняття стратегії'. Далі зупинемось на розгорнутій моделі.

Існує декілька визначень стратегії [1; 4; 7]. На нашу думку, категорія стратегії найбільш повно визначається "...як встановлена на достатньо тривалий період сукупність, напрямків, пріоритетів, орієнтирів, сфер, засобів і правил діяльності, що забезпечують зростання і високу конкурентоспроможність підприємств, зміцнюють позиції на ринку, підвищують здатність до виживання в конкретній ситуації" [6].

У розширеному викладі класичною моделлю стратегічного управління є його 5 послідовних завдань (компонентів), запропоновані А. Томпсоном (лабл. 1).

Для розуміння сутності стратегічного управління доцільно звернути увагу на причини, що обумовили його виникнення.

Зарубіжний досвід теорії і практики менеджме- нлу свідчить, що перехід від поточного внутріфір- мового планування до довгострокового (стратегічного) в країнах з ринковою економікою викликаний прискоренням темпів науково-технічного і соціально-економічного розвитку, посиленням елементів невизначеності і нелередбаченості у зовнішніх відносннах.

Приклади використання стратегічного підходу до управління діловими організаціями почали ттро- слідковуватись ще в 20-30-тї роки минулого століття. Власне саме поняття стратегії увійшло в термінологію управління тільки в 50-ті роки, коли зміст та швидкість реакції компаній і фірм на раптові зміни зовнішнього ринкового середовища набули важливого значення.

Досвід стратегічної діяльності підприємств в Україні має свою історію. Узагальнюючи висновки, зроблені в результаті історичного дослідження, щодо особливостей стратегічної діяльності [4], слід відмітити наступне:

робота з прийняття і реалізації стратегічних рішень засновувалась на використанні принципів програмного цільового підходу: встановленні цілей розвитку системи, розробці варіантів їх досягнення і подальшому формуванні цільових програм;

сприйняття програм стратегічного планування на підприємствах було складним, що пояснюється протиріччям між теорією стратегічного менеджменту, яка орієнтує на необхідність адаптації організації до мінливих зовнішніх умов, і жорстокою адміністративною регламентацією діяльності підприємства з боку держави;

як комплексна програма розвитку підприємства, так і цільові програми того часу мали внутрішню, функціональну спрямованість, були орієнтовані на покращення поточної діяльності підприємства.

I'сальне формування стратегії українських підприємств, але вже на новій основі, що має більш зовнішню, а не внутрішню спрямованість, почалося тільки в середині 1990-х років після надання підприємствам реальної самостійності, реформування власності, утримання інфляції. За радянських часів лише невелике коло підприємств займалося розробкою стратегічних рішень. В цілому ж