У цьому зв'язку потрібно зазначити, що ринок згадуваних земель нині знаходиться в апогеї свого розвитку. Здійснилися мрії багатьох громадян України,громадян іноземних держав отримати у власність або в оренду земельні ділянки для організації підприємницької діяльності.

Окремої уваги заслуговують проблеми ринку земель сільськогосподарського призначення, які знаходяться у власності громадян та юридичних осіб, передані їм для ведення фермерського господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, в тому числі земельні частки (паї). Згідно з Перехідними положеннями Земельного кодексу України (2002 р.), власники цих земель не мають права до 1 січня 2005 року їх продавати або іншим способом відчужувати, крім міни, передачі у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб. Згодом ці терміни відповідними Указами Президента України були подовжені спочатку до кінця 2006 року, а відтак

до кінця 2007 року.

Відзначимо, що проблема ринку, в першу чергу купівлі-продажу, згадуваних земель для сучасного українського суспільства стала наріжним каменем визначення орієнтирів розвитку української економіки. Бути чи не бути мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення,

передбачених для ведення фермерського господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, мораторію на купівлю-продаж земельних часток (паїв) продовжує хвилювати українське суспільство.

У цьому контексті Президент України спрямовує свої зусилля на зняття мораторію на купівлю-продаж цих земель, Верховна Рада України, виходячи з політики захисту національних інтересів вважає за недоцільне зняття мораторію на продаж землі. Іншими словами, в Україні сформувалася верства політичної, владної, бізнесової та інтелектуальної еліти найвищого рівня, представники якої не поділяють своїх думок щодо купівлі-продажу землі сільськогосподарського призначення.

Зважаючи на це, варто зупинитися на проблемі ринку згадуваних земель, щоб глибше усвідомити соціально-економічні процеси наслідків державного втручання при виробленні та впровадженні державної політики у галузі земельних відносин.

Будьмо відвертими і науково коректними: купівля-продаж земель значною мірою є незрозумілою, підозрілою і навіть ворожою для значної частини соціуму. З огляду на відсутність середнього класу в Україні поки що рано говорити про купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення, оскільки вона опиниться в руках невеликої частини латифундистів, які володіють великими сумами грошей. За таким сценарієм подій сільські жителі неминуче будуть позбавлені права власності на землю, розвитку їх культурної, духовної самобутності, буде мати місце криза національної ідентичності, тобто цивілізаційна невизначеність. При цьому цінності землі, які завжди були основою благополуччя селянина, будуть протиставлятись іншим цінностям - грошам. Так, справді, продавши землю, селянин якийсь час умовно вважатиме себе заможним, оскільки, наприклад, при продажу земельного паю площею 5 га економіка домогосподарства зросте орієнтовно на 50 тис. грн. Звісно, це немалі гроші, оскільки селяни такими сумами, по суті, у своєму житті не оперували. Масове "збагачення" селян грошима призведе до значної інфляції, яка "з'їсть" виручені від продажу землі гроші, і селяни впродовж недовгого часу залишаться і без грошей, і без землі, в результаті чого перейдуть до розряду сільських люмпенів. Крім того, відбудеться девальвація національної валюти. Це означає, що "кинуть" тіньові гроші на купівлю землі, зініціюють руйнівний вплив на фінансово-економічну, бюджетну політику держави або окремих її регіонів.

Деякі з дослідників і практиків намагаються не бачити цієї проблеми, в тому розумінні, що селяни краще знають, продавати землю чи не продавати, кому продавати, за скільки і т. п. Це правда, ніхто не має права втручатися в особисте життя селян, але і вони не повинні виявлятися "глухими" до порад аналітиків - експертів, вчених та ін., хто має досвід роботи у галузі земельних відносин, адже не виключається сценарій насадження силоміць продажу землі селянами.

Механізм цього може полягати в такому: орендар, який сьогодні ще орендує земельні паї селян, заявляє, що йому економічно невигідно користуватися паями на умовах оренди - ліпше, коли земля буде його власністю. У цьому випадку, якщо селяни і висловлять думку про небажання продавати землю, відбудеться таке: орендар "розігрує виставу" про розірвання договору оренди з усіма орендодавцями, через що останні після недовгих вагань, підрахувавши розмір витрат на орендну плату (залежно від регіону України, вона складає 2-3 тонни зерна на рік), погодяться на продаж землі.

Крім того, згідно зі статтею 91 Земельного кодексу України (2002 р.), власники земельних ділянок (паїв) зобов'язані використовувати їх за цільовим призначенням, підвищувати родючість ґрунтів, зберігати інші корисні властивості землі тощо. Тому власники земельних паїв, які не володіють фінансовими, матеріально-технічними та іншими засобами для обробітку, догляду і збору урожаю земельних ділянок, будуть змушені її продати, щоб не доводити справу до суду, інакше село буде оповите судовими справами.

Ті окремі власники земельних паїв, які не підкоряться приписам самоочевидності, а їх ділянки розміщуватимуться в масиві вже проданих земель, іншої альтернативи як продати свою землю, не матимуть. Причиною цього є відокремленість земельних ділянок, відсутність шляхової мережі для зв' язку з цими ділянками та інші незручності при використанні землі.

Серед аспектів, що викликають особливу тривогу з огляду на продаж землі, є те, що значна частина орендарів виступатиме посередниками між власниками паїв і майбутніми (потенційними) покупцями землі, які володіють великими сумами грошей тіньового походження, оскільки останні не матимуть